Вірші про дитячі ігри та іграшки

Збірник віршів Тамари Коломієць про дитячі ігри та іграшки: “Візьму вербову гілочку”, “Вітрячок”, “Корінець” ті ін. Вірші Грицька Бойка, Наталі Забіли та інших авторів про ігри для дітей. 

Візьму вербову гілочку. Тамара Коломієць

Візьму вербову гілочку,
А в ній проріжу дірочку,
Довкола кору обіб’ю –
Сюрчка веселого зроблю.

Легеньку горошину
Всередину укину.
Сюрчатиму ходитиму,
Всіх солов’їв будитиму.

Ану, співайте, солов’ї,
Дзвінкі співаночки свої!
За вами розспівається
Свистілочка моя.
Ніхто й не здогадається,
Що свище-заливається
Не соловей, а я!

Вітрячок. Тамара  Коломієць

З цупкого аркуша-листка
Зроблю верткого вітрячка.
Ріжки надріжу і загну,
Гвіздком до палиці припну.

Хай лопотить на вітерці,
Немов летить в моїй руці.
Хурчать крильцята вітрячка,
Немов пропелер літачка!

Дитячі забави. Ганна Черінь

Як добре після школи гратись
Із друзями в своїм дворі!
Часом забудеш, що з кімнати
Задачі кличуть, букварі. . .
На гойдалці летіти стрімко.
Немов на Марс на літаку,
Або ще на санчатах взимку –
Що краще є за гру таку?
А як приємно щось ліпити
Із сірої гливкої глини:
Кота, коня, якесь корито,
А хто не вміє – хоч цеглини!. .
Або в кутку скопати грядку
Й садити на своїм городі
Капусту, моркву – все в порядку.
Лиш кореня нема на споді.. .
В індійців граємось, в ковбоїв,
Женемо вітром наймання!
Горох вам був замість напоїв,
А добра тичка – за коня.
Або йдемо назустріч славі.
Як наші предки-козаки.
Нас тільки троє, та в уяві
Ми заступали три полки!
Часом дідусь у літню спеку
Давав водопровідний вуж.
Тоді в пожежну небезпеку
Ми бавились:
„ВОГОНЬ!”
Ану ж
Гаси його!
Дідусь прикрикне
Часом, та він не був сердитий,
Бо ми йому так мили вікна
І добре поливали квіти.
Часом з старих газет і шмаття,
Діставши дозвіл в тітки Катрі,
Робили ми таке багаття.
Неначе пластуни на ватрі.
На лицях відблиски, як маски. ..
Як тепло й любо при вогні!
Ми на дротах пекли ковбаски.
Не знати, чим такі смачні.
Темніє швидко. . . Ніч надходить
На ганок мама вже виходить…
Усім добраніч! Де задачі?
Ми добрі діти, не ледачі!
На все у світі є свій час –
Скінчились гулянки для нас.
Тепер до тебе, люба книжко,
Все вивчити – тоді у ліжко!

Коники. Тамара Коломієць

Збірник віршів Тамари Коломієцб Ілюстрація до вірша "Коники" Юркевич Тетяни

З країни Каруселії,
Весняної, веселої,
Подзенькуючи в дзвоники,
Притупотіли коники.

Із жовтими попонами,
Із гривами червоними.
Цок-цок, цок-цок підковами
Об вулиці бруковані.

— Поїхали! — запрошують
І вуха нашорошують.
— Куди? — півні дивуються.
— Ах-ах! — качки хвилюються.

А коники вибрикують:
— Поїхали! — викрикують.—
Візочками дощатими,
Дзвінкими коліщатами,
Із піснею веселою
В країну Каруселію.
Поїхали — потішитесь,
Надовго в нас залишитесь!

Кораблі-кораблики. Тамара Коломієць

Кораблі-кораблики
Зроблені з картону.
Кораблі-кораблики
Плавають, не тонуть.

В них вітрила-крилечка
Білі з парусини.
В них вітрила-крилечка
Линуть в далі сині.

Вітрик-хитрик бавиться,
Напина вітрила.
Вітрик-хитрик бавиться,
Підганя щосили.

Кораблі-кораблики
Тільки-тільки мріють.
Кораблі – кораблики,
Як лелечий вирій.

Корінець. Тамара Коломієць

Корінець, корінець –
Де початок, де кінець?
Мов пружина, скручений,
З деревом розлучений.

Дідусь надибав корінця
І погукав:
– Андрійку!
На що подібна штука ця? –
А я кажу:
– На змійку!

Дав ножика мені дідусь,
І я стружу – не одірвусь.
Тонкий підправив хвостик,
Зробив голівку плоску,
їй вставлю очі-камінці,
Язик роздвою на кінці.
І всі кричать:
– В Андрійка,
Погляньте,
справжня змійка.

Лук. Тамара Коломієць

Маю палицю з ліщини
Рівну-рівну, як струну.
На кінець петлю накину,
Лук тугий собі зігну.
З очерету стріл наріжу,
Пір’я згублять гусаки.
На плече я лук повішу
Та й піду поміж дубки.
Не мисливець я, а воїн –
Я несу лише добро.
Не ховайтесь в неспокої,
Білченята, у дупло.
Не втікайте, зайченята,
Між ожину, в гущину.
Не стрибайте, жабенята,
Не лякайтесь,не торкну.
Вам я також, пташенята,
Зла ніколи не завдам.
Щоб в старий пеньок влучати,
Лук зробив собі я сам.
Голова сама та плечі,
Бородатий той пеньок,
Став, ляка малу малечу
Коло стежки у лісок.

Машини. Тамара Коломієць

Погляньте –
Біжать по дорозі машини
На кожному колесі –
Гумові шини.

На кожному кузові –
Плащик нап’ято.
Біжать по дощу,
Як малі дитсадчата.

Може, знову літака
Будем запускати?
Чи живого їжака
З блюдця годувати?

– Ні! – сказали школярі.-
Ми сьогодні – лікарі!
Ми прийшли до вас, малята,
Ваших друзів лікувати –
Тих ляльок і ведмежат,
Що поламані лежать.
Лікувати ми умієм –
І підклеїм, і зашиєм…

Не пручалися ляльки,
Лікувались залюбки,
Вийшли із лікарні –
Стали гарні-гарні!

Грає сурма у дворі –
Йдуть додому школярі.
їм сідати за книжки,
їм пора учиться!

А у нас такі ляльки –
Любо подивиться!
Біжать по калюжах,
Біжать по болоту,
І шини в них схожі
На гумові боти,
їм дуже нелегко
Самим поспішати,
Не те, що мені
На причепі у тата!

Ми збираємось в політ. Грицько Бойко

Ми сідаєм до ракети,
Щоб відкрить нові планети.
Іграшки за нами вслід:
— Хочем також у політ!
Одягайся, лялько Людо,
Бо в польоті зимно буде.
Не забудь про рукавички
І закутай шарфом личко.
А веселий Буратіно
Сам дереться до кабіни.
І висить-хитається,—
Носик не вміщається.
Зайчик скаче: — Любі діти!
Хочу з вами я летіти.
На ракеті ловко
Утікать від вовка!
Сірі мишки засміялись:
— Ми літали — не боялись.
Висота — красота:
Аніякого кота!
Хоч сама літати вмію,
Кряче качечка, радіє:
— На ракеті покатаюсь,
В Морі Ясності скупаюсь!
А ведмедики-близнята
Теж бажають політати,
Щоб у небі подивиться,
Де Велика Ведмедиця.
Тут ревти корівка стала:
— Я ще зроду не літала.
Повезіть мене на Марс,—
Молочка я дам для вас.
Шість матрьошок стали вряд,
Наче вийшли на парад:
— Почекайте, не летіть!
Одне місце нам лишіть!
Слоненятко умовля:
— Зовсім я іще маля.
Невеличкий я на зріст,
Посадіть хоча б на хвіст.
— Між зірок,— пищать білчата,
Хочем рік Новий стрічати.
Назбираєм там для всіх
Ми горішків золотих.
Двом собачкам наш Тодось
Шлеми одягає…
Жаль: «Ракета» — пилосос,
В небо не злітає.

Найкраща іграшка. Анатолій Костецький

А ви знаєте, яка іграшка найкраща. Про це розповість вірш Анатолія Костецького “Найкраща іграшка”.

— Не вгадать тобі нізащо,
нотра з іграшок найкраща!
— Знаю!
Трактор заводний!
— Зовсім ні.
— Електрична залізниця!
— Помилився.
— Ну, тоді це — пароплав!
— Не вгадав.
— Зрозуміло: де — літак!
— Знов не так.
— Добре, відповідь я дам:
та, яку зробив ти сам!

Наша армія. Наталя Забіла

Засурмили вранці-рано
Ватажки.
Били, били в барабани
Малюки.
Поскликали в дружні лави
Дітвору.
Ліва, права! Ліва, права! –
По двору.
Зараз армії малої
Ми бійці.
Дерев’яна у нас зброя
У руці.
В нас не справжні коні,
А дрючки,
І не кулі, а червоні
Ягідки.
Та усі ми незабаром
Підростем
І служити в нашу Армію
Підем.
Станем лавами, рушниці –
До ноги!
Отоді вже бережіться,
Вороги!

У ляльковім дитсадку. Грицько Бойко

В мене стільки є ляльок –
Прямо цілий дитсадок!
Правда, іграшковій –
Дитсадок ляльковий.
У нім: сестрички ляльки Гані,
Лялька Саня, лялька Таня
І мале хлоп’ятко – Даня,
Та ще й мавпочка Зізі
На одній кривій нозі.
Он який мій дитсадок –
В ньому шестеро діток.
І для них я, наче мати,
І про всіх же треба дбати…
Отака я, отака
Ви – хо – ва – тель – ка!
Всіх ляльок я доглядаю,
З ними книги я читаю,
І гуляти їх веду,
І годую, й папуваю,
І на ліжка спать вкладаю…
Bei у мене на виду!
Дві сестрички – це близнята.
Як мені їх розпізнати?
На одне лице вони.
У обох у них волосся,
Наче вистигле колосся, –
Тож попробуй – розрізни!
Довго думала – гадала,
І нарешті, я назвала,
Щоб без кінця : Ганя Та і Ганя Ця.
Гані – Та і Ця – слухнянки,
В них кофтинки вишиванки…
Дуже файні вони, Во охайні вони!
Без нагадувань сестрички
Чистять зубки, миють личка.
А черговими бувають –
Одна одній помагають.
Недарма хвалю я їх :
Гані – приклад для усіх!
Отака я , отака
Вихователька!

Третю ляльку звати Саня.
В нас таке було спіткання:
Хтось забув її в кущі,
Бідна змокла на дощі.
Я знайшла її, зігріла ,
Обсушила і помила.
В нас тепер вона завжди
Цокотуха – хоч куди!
От збираю всіх в затишку
і читаю діткам книжку.
Ну а Саня,  як в трубу :
“Бубубу” та “Бубубу”! –
Заважа мені читати…
Треба Саню вгамувати:
Перестань молоти цю
Ні – се – ніт – ни-цю !
Отака я, отака
Вихователька!

А четверта лялька – Таня.
В неї звички є погані:
метушитися й спішить.
Ні хвилини не спочине:
Візьме іграшку – покине,
Сплять усі – вона не спить…
Подивіться: наче дзига,
По кімнаті Таня біга…
а спиняю я її
І кажу: – “Ти вимий ніжки
Імерщій лягай у ліжко,
так , як подружки твої!”
Таня спатоньки лягає,
Таня вічки затуляє…
Отака я, отака
Вихователька!

Хлопчик Даня – ще малятко,
та хлоп’ятко – здоров’ятко:
Червоненькі в нього щічки.
І повненьке в нього личко.
В дитсадку у нас одни
серед всіх найменший він.
Хоч найменшенький,
однак- забіяка з забіяк!

Хто там плаче, хто там плаче –
Світу білого не бачить?
То дівчатка сльози ллють –
Саня з Танею ревуть.
Бо малятко – хлопчик Даня ,
Здоров’ятко – хлопчик Даня,
Хлопчик Даня – задирика
Боляче косички смика.
Та ще й мавпочці Зізі
Каже : – Стукну по нозі! ..-
Не терплю я задирак –
Поспішаю я на крик.
Отака я, отака
Вихователька!

Чом це мавпочка Зізі
На одній кривій нозі?
А тому, що пустувала:
В лісі з дерева стрибала,
Впала – ніжку поламала
Бідна мавпочка Зізі!
Ми усі її жалієм,
Помагаєм, як умієм ,
Любим з нею ми гулять…
А яка у неї вдача :
Тільки щось там десь побачить –
Те береться повторять.
Он дві Гані, Саня й Таня
І мале хлоп’ятко – Даня
Щось лаштують там своє.
А Зізі стоїть навпроти,
Дуже смішно кривить рота, –
Пе-ре-драж-ню-є…
Що дразниться не годиться, –
В дитсадочку знають всі.
І найменші знають діти…
Та хіба це зрозуміти?
Та хіба це зрозуміти
Нашій мавпочці Зізі?
Як Зізі десь поряд є –
Зразу весело стає!
Сміх і я підтримую –
На Зізі не гримаю.
Отака я, отака
Вихователька!

Написав я для діток
Про ляльковий дитсадок.
А коли про вес неначе
Я писати вже кінчав,
То художник те побачив
І для вас намалював.
Почитайте, подивіться
І згадайте дядю Гриця.
Вам від нього казка ця
Від початку до кінця!

Червоний пароплав. Тамара Коломієць

Звідкіль у морі синім
Червоний пароплав?
А це я парусини
Червоної дістав.
Обклеїв рубку нею,
Тугий каркас обшив,
Поставив щоглу-рею
І прапор прикріпив.
Круті борти у нього,
Високий в нього кіль –
Супроти шторму злого,
Що котить гори хвиль.
Його в морську мандрівку
Улітку я візьму.
А доти – вдома тільки
В похід іти йому.
Нехай од бухти Столик
До пристані Диван
На нім рушає Слоник –
Хоробрий капітан.
На морі з полотнини,
Що долі я прослав,
Гойдають хвилі сині
Червоний пароплав.