На покуті старенької хатини
Висить ікона з давніх ще часів,
Як оберіг прадавньої родини,
Як символ милосердності Богів.
Біля ікони, мати посивіла,
Навколішки стоїть та б’є чолом.
Вона у Бога милості просила,
Щоб всій родині долі прибуло.
«Дай, Господи, синам у щасті жити!
Та від хвороб лихих їх збережи!
Нехай не знають горя мої діти:
Страждань та лиха, голоду, війни!
Пошли, Господь, їм світла та надії!
Нехай в серцях не селиться журба.
Здійсняться всі найкращі їхні мрії.
Щоб не дізнались, що таке «війна»!
Даруй любов та мир моїм онукам
Та в злагоді прожити між людьми!»
Та заламала враз старенькі руки:
«Але, благаю, щоби без війни!»