Дзвінок до святого Миколая. Олена Цегельська

– Алло! Алло! Святий отче Миколаю, тут я, дуже нечемний Данко. Я кличу тебе зі свого маленького телефону, що мені татко подарував. Я прошу, прийди до мене і принеси мені малий літак. Такий зовсім малий, малюсенький – такий, щоб міг трошки, трошечки літати по кімнаті, якщо я його накручу.

– Святий Миколаю, я був дуже нечемний: я скинув горщик із квітами з вікна на вулицю, котика тягнув за хвоста, метелика замкнув у пляшку і мучив. І ще я Марусі вилив чорнило на нову сукенку. Одного разу я розбив шибку, та ще й до того зіпсував мамі машину для шиття.

– Святий Миколаю! Я дуже нечемний хлопчик, але я ХОЧУ бути чемним, тільки ніяк не можу. Прошу, не гнівайся на мене і прийди.

– Ага! Ще прошу не принось мені прутика, бо Марійка буде сміятися з мене. Вона завжди дуже чемна.

Хвилинку Данко слухає. Нічого. Тільки щось шумить у трубці.

– Мамо! Мамусю, я телефоную до святого Миколая, а він мені нічого не відповідає.

– Я чула, синочку, чула все. Та хіба святий Миколай може відповісти всім дітям? їх же так багато. Але я знаю напевно, що святий Миколай чув твій дзвінок. Він знає про тебе і не забуває.

– Не може бути! Знає? То він напевно також давно вже знає, що я дуже нечемний.

– Так. Але він чув, що ти ХОЧЕШ бути чемним. Ти це йому сказав.

– І що, мамо? І святий Миколай прийде до мене?

– Напевно прийде, мій синочку.