Холодно. Пронизливо завиває у верховітті вітер, десь раз у раз жалібно скрипить гілка.
А коли вщухне вітер, густий туман розіллється навкруги і падає великими краплинами з гілок на землю.
Та раптом над головою лунає веселий посвист синиці. За якусь хвилину парк немов оживає, світлішає — звідусіль линуть голоси моторних пташок. Тільки вони одні пожвавлюють цю пору року. Синиці — птахи лісові, але літньої пори вони мало помітні серед зелені і численних пернатих. Восени синиці не залишають рідних місць, а збираються у зграї і мандрують по лісах, міських парках, садках.
У такій осінній зграйці — уся синича рідня. Ось велика синиця. Зі споду вона жовтого кольору. Голова і горлечко чорні. Щоки білі, а спинка зеленувата.
У голубої синиці на білій голівці блакитний «капелюшок». Московка трохи менша за неї. Голівка і шия її чорні, на щоках і тім’ячку білі плями, спинка попеляста, низ білуватий.
Сірувато-буру синицю — гренадерку легко впізнати по гостроверхому чубчику на голові. У довгохвостої синиці майже кругле тільце і довгий ступінчастий хвіст. її прозвали ополонівкою, бо зовні вона нагадує ополоник — круглу ложку на довгій ручці.
Кожен член мандрівної зграї синиць шукає їжу на своєму поверху, на своїй ділянці. Великі синиці — на товстих гілках. Лазоревки — в найхимерніших позах звисають з самих кінчиків тонких гілочок. Московки нишпорять по кущах. Чубаті синички копошаться у соснах, ялинах. Довгохвості — на верхівках високих дерев. Конкуренції між ними немає. А гуртом легше небезпеки уникнути. Хто перший помітить ворога, подасть сигнал тривоги, вся зграя — пурх! — і сховається.
Синиці — корисні пташки. В народі кажуть: синиця— невелика птиця, проте пара синиць сад від гусені збереже.