Казка про загублену цукерку та велике серце (читати онлайн)
У самому серці чарівного зеленого лісу, де сонячні зайчики щоранку стрибають по верхівках дерев, жив маленький ведмедик на ім’я Бурчик. Він був пухнастим, непосидючим і, як усі ведмежата, неймовірно любив солодощі.
Одного сонячного дня Бурчик тупав лісовою стежкою, наспівуючи веселу пісеньку. Раптом серед смарагдової трави щось яскраво зблиснуло! Ведмедик зупинився, придивився і від подиву навіть притиснув лапки до щічок.
— Ого! Оце так знахідка! — вигукнув він.
На стежці лежала велика, кругла цукерка у блискучій золотистій обгортці. Вона пахла суницею та медом. У Бурчика навіть животик забурчав від радості. Він швиденько підняв цукерку, підніс до носика і вже почав обережно шелестіти обгорткою, уявляючи, яка вона смачна…
Аж раптом з-за куща малини почулося тихе, жалібне схлипування: — Пік-пік… Ой, де ж вона? Куди ж вона поділася?
Бурчик опустив лапу з цукеркою і зазирнув за кущ. На старому пеньку сиділа маленька сіра мишка на ім’я Піксі. Її крихітні лапки тремтіли, а по пухнастих щічках котилися великі, як горошини, сльози. Піксі так гірко плакала, що навіть не помітила ведмедика.
Бурчик подивився на золотисту цукерку в своїй лапі, а потім знову на заплакану мишку. Всередині у ведмежати заговорив маленький, але дуже чіткий голосок: «Ця цукерка не твоя. Хтось її загубив і зараз дуже сумує».
Ведмедик глибоко зітхнув, зробив крок уперед і лагідно промовив: — Привіт, Піксі! А що це ти шукаєш у траві? Чи не цю красуню?
Мишка підняла очі, побачила у великій лапі ведмедика свою золотисту цукерку і від щастя аж підстрибнуло на пеньку!
— Моя цукерка! — радісно зашепотіла Піксі, витираючи сльози. — Я нісла її мамі в подарунок і ненароком згубила… Дякую тобі, Бурчику! Ти такий чесний!
Піксі дбайливо заховала золотисту знахідку в кишеньку. Потім вона хитро посміхнулася, засунула лапку до своєї маленької торбинки і дістала звідти іншу цукерку — велику, в яскравій рожевій обгортці.
Мишка обережно розділила її навпіл.
— Тримай, Бурчику! — весело сказала Піксі, протягуючи йому одну половинку. — Це тобі за твою доброту і чесність. Давай смакувати разом на цій сонячній колоді!
Ведмедик широко усміхнувся і обережно взяв свій шматочок. Його серце наповнилося таким теплом, якого не подарувала б жодна, навіть найсолодша самостійна знахідка. Друзі сіли рядочком, над ними кружляли різнокольорові метелики, а ліс навколо здавався ще більш чарівним.
Бурчик зрозумів одну дуже важливу річ: коли ти чиниш чесно і ділишся з іншими, добро завжди повертається, а радість помножується на два!
Ілюстрація до тексту
Спробуй розказати казку батькам чи друзям за допомогою ілюстрації. Або вимкни звук на відео вгорі сторінки і стань диктором!
Тест: велика пригода Бурчика
Перевір, наскільки уважно ти читав казку про чесність та дружбу!