Образок (до Різдва). Олег Герман


Різдво… Дорога, всовгана саньми, блискотить під місяцем срібною стрілою. Місяць зечепився за гіляки старого ясена і, наче кришталева корона, вигойдується над селом. У хаті неспинно копошиться мама, а тато біля образів смирно шепоче молитву. Чую за шибками: хрум-хрум-хрум, а навипередки: дзень-дзелень-дзелень. Йдуть!

Зарипіли завіси, затупотіли комісняки, відкрилися двері й на клубах пари, як на хмарі, переплив поріг малий Михасьо: нехарапутний наш сусідко і прикра нендза… Та у білих одіяннях із крилами величними – ніби й не він. Й такі світлі слова мовить, що уже не збитошник перед нами, а, просто з Михасевим голоском, прийшов сам Янгол.

А тут Цар протискується – поважний такий. І охриплим від курива басом столяра Миколи починає щось бубоніти. Вслухаюся в оту хрипцю і… Чуєш – направду, Микола!?. Та ні… Вдивляюся, а то Ірод-цар презлющий.

А попри нього тулиться кривенький на ногу Зенон у шатах воїна: очі по-козацьки блищать, в руках меч дзвенить від гарту. І я, і він, і всі вірять, що це не скалічений парубок, а мужній воїн-переможець явився.

А там і поволеньки Свята Марія заходить – одинока Ганя, яка ніколи не мала дітей, а так хотіла народити синочка – стоїть нині з маленьким Ісусиком на руках. І я крізь сльози дивлюся на неї, і в отих сльозинках народжується веселка променів та освітлює її так, що стає вона небесною Дівою.

Господи, яка велична сила Різдва! А сніг хрумкоче та мерехтить зорями. А в сінях жиди щось збиткують і торгуються. А смерть з косою нагадує про одну для всіх правду та перероджує нас.

«Бог предвічний…» Хрум-хрум-хрум… Дзень-дзелень-дзелень… Вертеп мого дитинства.

Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: