Небесний ключик

Коли Ісус Христос розпрощався вже зі своєю Матір’ю та учнями й вознісся до свого Отця, у дорозі до неба товаришував йому жайворонок. Ніхто не знав, як високо він знявся, тільки Святий Петро думав, що він товаришував Спасителеві аж до небесних воріт, бо як вертався, то ніс у дзьобику щось подібне до золотого ключика. 


Марія, що разом з учнями чекала на вершині гори, витлумачила це як знак свого Сина, що людям доброї волі небо знову відчинене.

Коли так жайворонок з небесним ключиком усе ближче та ближче знижувався до землі, дехто з учнів тиснувся наперед і всі вже сперечалися, хто перший схопить ключика та перший дістанеться до неба.

Коли жайворонок був уже над самими головами учнів і побачив стільки простягнутих рук, то відлетів наляканий і кружляв над левадою, що була під самою горою. Учні, що очима вказували за жайворонком, завважили тепер, що він випустив ключика, й зараз багато з них кинулося шукати його.

Та хоча як пильно і докладно шукали, не знайшли золотого ключика. Замість нього знайшов один з учнів дивну світло-жовту квітку, що хитала на вітрі своєю невеличкою солодко-запашною чашкою. Учень кликав інших і, коли вони збіглися, показав їм, що знайшов.

—    Такої квітки не бачив я ще досі! — говорив кожен. Довго приглядалися до квітки, аж хтось сказав:

—    Годі, ми прийшли сюди не зривати квіти, а шукати золотого ключика.

І всі кинулися далі на пошуки. Незабаром приспіли тут і Св. Петро з Божою Матір’ю. Коли Св. Петро побачив квітку, спинився, розглядав її та тішився нею. А Божа Мати зірвала квітку і дала Петрові. Незабаром підійшли до них учні.

—    Чи ви бачили цю гарну квітку? — спитав Святий Петро.

—    Авжеж, бачили, — відповів один з учнів. — Але ми не діти, щоб довго спинятися біля квітів.

—    Через те що ви не хочете бути, як діти, не найшли ви небесного ключика, — сказала Пречиста.

Однак ніхто не зрозумів її слів.

Тут Святий Петро добув квітку з рукава. Аж це не квітка, а золотий ключик, що його жайворонок випустив із дзьобика на леваду. Тоді учні засоромилися й пішли з левади.

Та в душі подумав собі кожен:

— Квітка дасть незабаром новий цвіт, і тоді я прийду та зірву собі його.

Та коли по якомусь часі досвітками приходили туди хтось із учнів, вони побачили вже не одну, а багато квіток. І тепер годі було впізнати, яка них — справжній золотий ключик.

І сьогодні цвіте ця квітка коло Великодня. І наш народ називає ці квітки «Божими ключиками», або коротко — «ключиками». Звуть їх також «Божою ручкою» та медяниками, пролісками, первоцвітом і рястом. Одначе найкраща назва «Божі ключики», бо вони нагадують нам ключі Святого Петра і те, що ними Бог неначе відчиняє ворота весні.

Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: