Вірші про тих, хто обманює

Вірші про тих, хто обманює, хитрує, перекладає провину на інших

Білa чапля. Ганна Чубач

Білa чапля всіх дурила:
– Я кожух собі купила!
Ще куплю собі хустину
І зостанусь тут на зиму!

Вірив чаплі чорний жук,
І метелик, і павук.
Навіть равлик-недовіра,
Але й він у те повірив.

Тільки жаба-крекотуха
Не хотіла чаплю слухать –
Все стрибала по болоті
Й випускала крик із рота:

– Не хвалися, чапудрило,
Ти кожуха не купила!
Ти не купиш і хустину!
Ти зимуєш на чужині!

Ще земля не стала біла –
Чапля в вирій відлетіла.
Дивувався сорний жук,
І метелик, і павук.

Плакав равлик-недовіра:
– А я вірив! А я вірив!

Тільки жаба на болоті
Полоскала сміх у роті –
Переможемо крекотала:
– Я ж казала! Я ж казала!

Брехунець. Павло Глазовий

Докоряє дід старенький внукові малому:
— Я, як був таким маленьким, не брехав нікому. —
Засвітилися лукаво очі у хлоп’яти:
— А як стали вже великим, почали брехати?

Забрехався. Петро Ребро

Хвалився Ігор-брехунець
Івасику малому:
– Є в мене дома олівець
Сто кольорів у ньому!
– А чи великий він?
– Ого! Як від землі до стелі!
– А в чому ж носиш ти його?
У чому? У портфелі!

Ласун. Євген Бандуренко

Тільки мати вийде з хати,
Юра зразу ж і почне
На полиці заглядати,
Всюди нишпорить, шукати,
Нюхом чуючи смачне.

Якось Юра на полиці
З молоком знайшов горшки,
Як же тут не спокуситься,
Не позлизувать вершки!

А як стала потім мати
Винуватого шукати,
Юра й оком не моргнув —
На кота вину звернув.

Іншим разом з’їв він сало,
Що у суднику лежало,
І за Юрин апетит
Поплатився знову кіт.

А оце після сніданку
Він варення цілу банку
Нишком-тишком умолов
І давай матусі знов
Напускати туману —
На кота валить вину.

Та матуся відказала:
— Досить, синку! Не крути!
Упіймавсь, нарешті, ти,
Бо ж варення — це не сало,
Не їдять його коти!..

Ніс у сметані. Грицько Бойко

Сметану син приніс.
В сметані в нього ніс.
— Де брав таку рідку?
— У нашому ларку.
— Ану, ходім туди!
— Ой, мамо, не ходи!
— Чому це «не ходи»?
— Бо я долив води…

Сама бачила. Грицько Бойко

— А хто це глечика розбив?
Не ти хіба, онученьку?

— Не я,— Мартинко відповів
І взяв сестру за рученьку.

Мала ж сказала:— Не Мартин!-
Та ще й знизала плечиком,—
Сама я бачила, як він
Не розбивав вам глечика!

Футболільник. Грицько Бойко

Футболільник Сава
Ловить «тихі гави».

Проти вчителя сидить —
Та урок не слуха.
Хоч не крутиться й мовчить —
Все йде поза вуха.

«Довго тягнеться урок,
Треба відпроситись.
На футбол же є квиток —
Як би не спізнитись…»

На перерві він помчав
До Івана Хомича:
— Он, яке в нас горе —
В нас бабуся хвора.
Ось рецепт в аптеку,
А вона далеко…

— Що ж, — сказав Іван Хомич,—
Треба йти, відома річ…

Напочатку в Сави
Йшли чудово справи.
Коло магазину
Розглядав вітрину.
Біля стадіону
Підпирав колону.
А свисток лиш пролунав —
Місце він своє зайняв.
Радий: в п’ятому ряду!
Тут все поле на виду!
Тільки — що це? Йде навстріч
В п’ятий ряд Іван Хомич
І сідає справа
Прямо біля Сави.
Глянув він на «молодця»:
— Чи бабуся ж знала.
Що з рецептом брехунця
На футбол послала?

Джерело: Грицько Бойко. Про великі вуха : Вірші.— К.: Веселка, 1969.