Ведмідь і сонце. Н. Сладков

Просочилася в барліг Вода – Медведю штани промочила.

– Щоб ти, сльота, пересохла зовсім! – лаявся Ведмідь. – Ось я тебе зараз!

Злякалася Вода, задзюркотіла тихим голосом:

– Не я, Медику, винна. Сніг у всьому винен. Почав танути, воду пустив. А моя справа водяна – течу під ухил.

– Ах, так це Сніг винен? Ось я його зараз! – заревів Ведмідь.

Побілів Сніг, злякався. Заскрипів з переляку:

– Не я, Ведмедю, винен. Сонце винне. Так припекло, так припекло – розтанеш тут!

– Ах, так це Сонце мені штани промочило? – гаркнув Ведмідь. – Ось я його зараз!

А що «зараз»?

Сонце ні зубами не схопити, ні лапою не дістати. Сяє собі. Сніг топить, воду в барліг жене. Медведю штани мочить.

Нічого не вдієш – вибрався Ведмідь з барлогу. Побурчав, побурчав, та й покосолапив. Штани сушити. Весну зустрічати