Сонце, сонечко та соняшник. Ірина Прокопенко (казка)

Починався літній день. На листі дерев переливалися всіма барвами веселки крапельки роси. Співали птахи, тягнулися квіти до Сонця, а над нами басовито гудів Джміль:

– Ж-ж-жарко…

Йому і справді було жарко.

–    Ж-ж-жорстоке Сонце, ж-ж-жорстоке.

Почуло Сонце та й каже:

– Кожен день я проміння на землю посилаю, щоб черешні скоріше дозрівали, щоб пташки співали, щоб діти смаглявими ставали, а він… він мене жорстоким назвав.

Образилося Сонце та й сховалося за хмарку. Похмуро на світі стало, квіти пелюстки згорнули, птахи замовкли, мурахи входи та виходи своїх домівок закривати почали.

– Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? – зашепотіли дерева.

– Я тут, ось я, – сказав хтось тоненьким голоском і всі побачили маленького червокрилого жучка, якого і справді звали Сонечком.

– А ти можеш землю зігрівати? – спитали Дерева.

– Ні.

– А зробити так, щоб черешні поспіли? І щоб діти засмагли?

– Ні не мо-жу…, – зітхнуло Сонечко, – я тільки попелиць знищую, червців, кліщиків павутинних та іншіх дрібних шкідників.

– І за це тобі, Сонечко, спасибі, – вклонилися Дерева і знов зашепотіли: – Що робити? Що робити? Як без Сонечка жити?

– Може, я зумію вам допомогти? – запитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка у жовтогарячих променях.

– А ти можеш землю зігрівати? Зробити так, щоб черешні поспіли та діти засмагли?

– Я теж всього цього не вмію, – тихо промовив Соняшник, – я тільки насінням людей годую.

– Це добра справа. І за це тобі дякуємо, – відповіли Дерева.

А Джміль знову гуде і гуде.

– Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.

– Жаль! – обурилися Дерева. – А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джмілю!

Вони так розхвилювалися, так розгойдалися, аж вітер знявся. Злякався Джміль, почав у Сонця пробачення просити:

– Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені, пробач!!!

Виглянуло Сонце з-за хмарки, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки защебетали, квіточки розкрилися, а джміль над ними гудів:
– Ж-ж-жарко.., але не дуже, не дуже…