Ледар і Сонце. Василь Сухомлинський

У жарку літню днину пішов Ледар до лісу.

Ліг на тінистій галявині й заснув у м’якій траві.

Доки він спав, Сонце піднялось у саму височінь. На галявині затанцювали сонячні промені.

Ледар відчув, як Сонце припікає в голову і в ноги.

Піднятися б Ледареві й лягти в тінь, на прохолодну траву, але ж ліньки.

Каже Ледар Сонцю:

— Сонечко, пересунься, будь ласка, трохи вбік, мені жарко.

Сонце розсміялось:

— Чи годиться, щоб Сонце пересувалось, куди Ледареві заманеться! Хіба тобі важко лягти в тінь?

Ледар розсердився й закричав:

— Отже, ти не хочеш пересунутися?

— Не можу,— відповіло Сонце.

— Ах, так,— сказав Ледар. — Знай же, я на зло тобі не відсунусь і тут лежатиму!