У жарку літню днину пішов Ледар до лісу.
Ліг на тінистій галявині й заснув у м’якій траві.
Доки він спав, Сонце піднялось у саму височінь. На галявині затанцювали сонячні промені.
Ледар відчув, як Сонце припікає в голову і в ноги.
Піднятися б Ледареві й лягти в тінь, на прохолодну траву, але ж ліньки.
Каже Ледар Сонцю:
— Сонечко, пересунься, будь ласка, трохи вбік, мені жарко.
Сонце розсміялось:
— Чи годиться, щоб Сонце пересувалось, куди Ледареві заманеться! Хіба тобі важко лягти в тінь?
Ледар розсердився й закричав:
— Отже, ти не хочеш пересунутися?
— Не можу,— відповіло Сонце.
— Ах, так,— сказав Ледар. — Знай же, я на зло тобі не відсунусь і тут лежатиму!