Дармоїд. Іван Нехода (віршована казка)

Казочку оцю
Розказав мін дід.
Правда чи неправда —
Жив-був Дармоїд.
І такий лінивий,
Лежебок такий,
До роботи не підніме
Ні батіг, ні кий!
Мав таку він звичку —
Жить на дурняка:
Ходить, жебракує,
По селу ника.

Там — поїсти випросить,
Там — п’ятака.
Була куца, як робити.
Була довга, як просити,
У нього рука.

Всім він набрид.
Цей Дармоїд.
Чує всюди
Кажуть люди:
— Де твій стид?

Проганяли од воріт,
Виганяли з хати.
І надумав Дармоїд:
— Не дають у сусід —
Піду в світ шукати!
Знайду землю таку
На білому світі,
Щоб лежати в холодку
І нічого не робити.
Щоб, як їсти схотів,—
Оближися ласо,
А тобі — прямо в рот —
Бараняче м’ясо!
А на перше— супи!
Киселі — на трете…
Тільки їж та сопи,
Катайся в кареті.

От знайти б такий світ!
— Земле та, яка ти? —

І пішов Дармоїд

Землю ту шукати.

От іде собі, йде.
День минає, нічка.
Чує, що там гуде?
Подивився — річка.
— Гей, куди це ледар диба? —
Запитала з річки риба
— Землю йду шукать таку
На білому світі,
Щоб лежати в холодку
І нічого не робити…

Щоб, як їсти схотів,—
Оближися ласо,
А тобі — прямо в рот —
Бараняче м’ясо.

— Хм… нема такого краю,—

Чуєш, лежебоко? —
Й каже рибка: — Горе маю,
Сліпне ліве око. —

Й каже: — В лівому плавці
В мене там застряв алмаз.
Накажи своїй руці —
Вийми! — й стану бачить враз

Заплачу тобі як слід:
Дам за це алмаз в подяку,
Збагатиться весь твій рід…
— Пхи! — скривився Дармоїд,—

Буду брать каміння всяке,
Як той кінь — тягтися в возі,—
Важко з ношею в дорозі!..—
Та й потьопав собі далі…

— Дурень! рибка вслід.—
Видали?
Стан зігнуть боявсь…
Ну й ну —
Та й пірнула в глибину.

Йде — дрімає Дармоїд.
Дуб над шляхом скраю.
— Ти куди зібравсь
в похід? —
Дуб його питає.

— Землю йду шукать таку

На білому світі,
Щоб лежати в холодку
І нічого не робити.
Щоб, як їсти схотів,—
Оближися ласо,
А тобі — прямо в рот —
Бараняче м’ясо!..

— От чудний чоловік!
Зупинись,— біда у мене:
В’яне листячко зелене,
Усихає правий бік.

Чуєш? Там, на боці тому,
Що всиха,— заритий клад…
Вирий! В листі знов густому
Зацвіту, як рік назад.

Поможи, зігни свій стан!
Там, де вік трава росла, —
Викопаєш ти казан,
Повний золота й срібла.

Все віддам тобі, що є,
Злото й срібло— все твоє!
З цього золота й срібла —
Вся б рідня твоя жила.

— Пхи! — промовив лежебок,—

Буду брати казанок,
Як той кінь —тягтися в возі, —
Важко з ношею в дорозі!..—
Та й пішов, свій збивши чуб.
— От дурний! —промовив дуб

Йшов і йшов він,
Землю товк,
Аж назустріч — вовк.
— Ти куди це, каже,— га? — 

Став навпроти та й морга.

Як побачив вовка зблід,
Затрусився Дармоїд.

— Землю йду шукать таку

На білому світі,
Щоб лежати в холодку
І нічого не робити,
Щоб, як їсти схотів,—
Оближися ласо,
А тобі — прямо в рот —
Бараняче м’ясо!..

— М’ясо, кажеш?
З баранів?
Жду тебе я, дурню! —
Та схопив його і з’їв…

Цюю казку журну
Розказав мені мій дід, —
Правда, казка ловка?
Але я не Дармоїд —
Не боюся вовка!