Зміст сторінки
Взяв я в серце рідне Тернопілля. С.Будний
Взяв я в серце рідне Тернопілля —
Над Серетом тихим вишні білі,
І хлібів густих яристу силу,
Що мене на ноги підводила,
І вишневі молоді світанки,
Наче погляд дівчини-смуглянки,
І вітри, пропахлі свіжим травнем,
І в зеленім світлі буйні трави,
Та сліди Шевченкові глибокі
Там, де Ікви води світлоокі,
Де сьогодні на врожайнім полі
Сонцем вмита зацвітає доля.
Тож навіки, щоб горіти в ділі,
Взяв я в серце рідне Тернопілля.
Моє Тернопілля. Степан Будний
І вишень заметілі,
І ланів далина.
О моє Тернопілля,
Дорога сторона!
Я голублю дороги,
Що навік полюбив.
Тут колись босоноге
Я дитинство згубив.
Лиш тепер серед поля
Вже його не знайти,
Де високі тополі
Йдуть у сині світи.
Та за ним не зітхаю —
Серце іншим живе.
Наче пісню, кохаю
Тернопілля нове.
Те, що вийшло до світла
І в майбутнє іде,
Забуяло, розквітло,
Молоде-молоде.
І цвіте на привіллі
Його щастя весна.
Трудове Тернопілля,
Дорога сторона!
Тернопілля. С.Будний
Напувай мене вітрами п’янко,
Бийся в груди житом запашним.
У твої я закохався ранки,
Впився сонцем, чистим і ясним.
Тут земля ще пам’ятає досі
Теплі руки прадідів моїх.
Їх чуття, що в пісні збереглося,
Розцвітає між нових доріг.
Я беру його у серце юне,
Щоб палкіше землю цю любить,
Де незримі натягає струни
Жайворону сонячну блакить.
Де Тернопіль з попелу підвівся,
Величавим озером заграв.
Все моє! Я серцем загорівся
І про тебе пісню заспівав.
Тож цвіти пшеницею і зіллям —
Над тобою сонце йде в зеніт,
Тернопілля рідне, Тернопілля,
Земле мила,
Барвінковий цвіт!