Вірші про зиму. Олександр Олесь

Сніги. Олександр Олесь

Коли із хати вийшли ми,
Ще тільки розсвітало…
Під білим килимом зими
Усе навколо спало.

В пухнаті сукні і свитки
Ялини повдягались,
Кущі насунули шапки
І вовною пишались.

Укрилось ряднами село;
Безмежний степ біліє;
Стежки й дороги занесло,
І цяточка не мріє.

Безмежна тиша навкруги
Ні голосу, ні шуму…
На все навіяли сніги
Якусь глибоку думу.

Ялинка. Олександр Олесь

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати.

Я сюди, а він туди…
«Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо.

Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись.
Порубаєте ліси —
Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки!
І розбійниці-снниці».

Страшно стало… «Ой, пусти,
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, —
Я не буду більш ніколи!»

Низько, низько я зігнувсь
І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.

Художник: Полтавець В.

Снігурі. Олександр Олесь

Звідкіль гості налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.

Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі…
Де взялась весела зграя,
Жарогруді снігурі.

Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки…
На городах мак рожевий
Так заквітчує грядки.

Нагло враз табун крилатий
Небезпечне щось зачув,
Вгору знявсь, і дуб гіллятий
В кущ троянди обернувсь.

Ще хвилина — і, як в казці,
Враз осипались квітки,
І за вітром над снігами
Полетіли снігурі.

Капустонька. Олександр Олесь

Покинута, занедбана, на лугу
Зеленіє капустонька у снігу,
А до неї стежечку не одну
Протоптали ніженьки по лану.

Догадайтесь, дітоньки, ви самі,
Хто ці робить стежечки узимі.
Я вам в цьому віршику не скажу,
Бо сам ще раз подивитись побіжу.