Ой у полі випав сніг,
Через поле зайчик біг,
Зупинився на хвилинку —
Вже ніхто не дожене!
Став просити він ялинку:
— Погойдай мене! —
А ялинка зашуміла,
А ялинка відповіла:
Не хочу!
— А, не хочеш? І не треба.
Цапа я нашлю на тебе!
Став вій цапа підкликати:
— Йди ялинку-об’їдати!
Йди ялинку об’їдати,
Бо не хоче погойдати.—
Мекнув цап йому з горбка.
— Об’їдать? Вона ж гірка!
Не хочу!
— А, не хочеш? І не треба,
Вовка я нашлю на тебе.
Просить вовка він: — Скоріш
Іди, вовче, цапа з’їж!
Бо не хоче цап рогатий
Ту ялинку об’їдати,
А вона мене — гойдати.
Важко з лігва вовк підвівсь:
— Цапа їсти? Я наївсь.
Я село уже одвідав,
Я бика сьогодні снідав.
Не хочу!
— А, не хочеш? І не треба.
Я стрільця нашлю на тебе!
Став він тут стрільця просити:
— А йди мерщій вовка бити!
Вовк не хоче цапа їсти,
Цап — ялинку об’їдати,
А вона — мене гойдати.—
Та стрілець лиш очі звів:
— Я вже сто вовків убив.
Не хочу!
— А, не хочеш? І не треба,
Я вогонь нашлю на тебе.
Став він тут вогонь просити:
— Йди, вогонь, стрільця палити!
Він не хоче вовка бити,
Вовк не хоче цапа їсти,
Цап — ялинку об’їдати,
А вона — мене гойдати.
А вогонь аж зблід з лиця:
— А за що ж палить стрільця?
Що мені стрілець зробив,
Щоб його я йшов палив?
Не хочу!
— А, не хочеш? І не треба.
Воду я нашлю на тебе!
Став він воду враз просити:
— Водо, йди вогонь гасити!
Він не йде стрільця палити,
Стрілець не йде вовка бити,
Вовк не хоче цапа їсти,
Цап — ялинку об’їдати,
А вона— мене гойдати.—
А вода шумить, дзюрчить:
— А нащо вогонь гасить?
Хай собі в печі палає,
Хай людей він зогріває.
Не хочу!
— А, не хочеш? І не треба.
Я вола нашлю на тебе!
Став він тут вола просити:
— А йди, воле, воду пити!
Вода не йде вогонь гасить,
Вогонь не йде стрільця палить,
Стрілець не йде вовка бити,
Вовк не хоче цапа їсти,
Цап — ялинку об’їдати,
А вона — мене гойдати.—
Віл байдуже відповів:
— Я сьогодні брагу пив!
Не хочу!
— А, не хочеш? І не треба.
Довбню я нашлю на тебе!
Став він довбню тут просити:
— А йди, довбне, вола бити!
Віл не хоче воду пити,
А вода – вогонь гасити,
А вогонь — стрільця палити,
Стрілець не йде вовка бити,
Вовк не хоче цапа їсти,
Цап — ялинку об’їдати,
А вона — мене гойдати.
Каже довбня: — Зайче-брате,
А за що ж вола вбивати?
Не хочу!
— А, не хочеш? І не треба,
Шашіль я нашлю на тебе!
Став він шашіль тут просити:
— Швидше довбню йди точити!
Довбня не йде вола бити,
Віл не хоче воду пити,
Вода не йде вогонь гасить,
Вогонь не йде стрільця палить,
Стрілець не йде вовка бити,
Вовк не хоче цапа їсти,
Цап — ялинку об’їдати,
А вона — мене гойдати.
Шашіль враз відповідає:
—
За що довбню точить
маю?
Не хочу!
— А, не хочеш? І не треба.
Півня я нашлю на тебе!
Став він півня підкликати:
Треба шашіль поклювати!
Шашіль не йде довбню точить.
Довбня не йде вола убить,
Віл не хоче воду пити,
А вода — вогонь гасити,
А вогонь стрільця палити,
Стрілець не йде вовка бити,
Вовк не хоче цапа їсти,
Цап — ялинку об’їдати,
А вона — мене гойдати.—
Пожалів тут півник зайця.
— Хочеш, зайчику, гойдаться?
Добре,— каже,— зайче-брате.
Буду шашіль я клювати!
Тремтить шашіль— що їй робить?
Пішла шашіль довбню точить,
Довбня пішла вола бити,
Віл подався воду пити,
Вода пішла вогонь гасить,
Вогонь пішов стрільця палить,
Стрілець пішов вовка бити,
А вовк пішов цапа їсти,
Цап — ялинку об’їдати.
А вона—давай гойдати:
— Гойда-гойда, гойда-да…
Так минулася біда…