Зайчик і весна. Українська народна казка

Українська народна казка «Зайчик і весна» — добра й повчальна історія про маленького зайчика, який не знав, де сховатися після танення снігу. На допомогу йому прийшла Весна-чарівниця, яка подарувала сірий кожушок, що допоміг зайчикові стати непомітним серед весняного лісу. Казка Полтавщини у доступній для дітей формі розповідає про прихід весни, пробудження природи, турботу та доброту. Яскраві образи сонечка, Весни, пролісків і лісових мешканців роблять розповідь цікавою для дошкільнят та молодших школярів.

Зайчик і весна. Українська народна казка. Казки Полтавщини

Був гарний, погожий день. Маленький зайчик сидів під деревцем і дивився на свій старенький кожушок.

— Ой, горе мені, — плакав бідолашний. — Сніг розстав, ніде заховатися, скрізь видно мій білий кожушок.

Ласкаве сонечко побачило заплакане зайченя, витерло йому промінчиком слізки і пообіцяло допомогти. Воно звернулося до весни.

Уважно вислухала вона сонечко і вирушила на пошуки зайчика. Де проходила, там зеленіла трава, розквітали дерева, щебетали пташки. Усе раділо Весні-чарівниці.

Нещасне зайченятко, яке сиділо під деревом на купці сірого снігу, раптом із жахом побачило, як останній сніг розтанув, і навколо нього розцвіли проліски. Тремтячий зайчик підвів голову і помітив дівчину незвичайної вроди. Вона була одягнена в шати з прекрасних квітів. Вітер грався її русявим волоссям, а пташки співали для неї найкращих пісень.

— Ти хто? — зачаровано запитав зайчик.

— Я — Весна, — лагідно відповіла дівчина. — Сонечко розповідало про твою біду. Ось дивись. Це тобі.

Вона простягнула йому гарненький сірий кожушок.

— Дякую тобі, Весно! — закричав зайчик. — Тепер ніхто не побачить мене серед кущів!

Одягнувши нового кожушка, щасливий зайчик зник у лісі. А Весна-чарівниця помандрувала далі, даруючи всім радість і втіху.