Вірші про працю, про працьовитих і лінивих

Вірші про працьовитих дітей і працьовитих дорослих. Вірші про те, як працюють тварини, птахи, комашки та ін.

Батько й син. Лідія Компанієць

Ген за селом, за яворами,
Лежать до обрію лани.
Хитає вітер колосками
На всі чотири сторони.

Далеко гук моторів лине –
Жнива… забудь вже про спочин!
… Збирають жито у долині
Два комбайнери – батько й син.

Спішить один,
Спішить і другий,
Стинають вперто колоски.
Уже від спеки і напруги
В обох намокли сорочки.

Вони ідуть у перегони.
Сліпуче сонце в очі б’є.
Долає батько треті гони,
І син також не відстає.

Он куховарка кругловида
До них із мисками іде.
Гукає син:
– Несуть обідать! –
А батько й вусом не веде.

Комбайнів чути перегуди,
Зерно вилискує масне.
За тим змаганням стежать люди:
– А хто ж кого пережене?

І навіть жайвір пустотливий
Не криє захвату свого,
Дзвенить, злетівши понад ниву:
«А хто – кого? А хто – кого?»

Бджілка і зозуля. Олесь Олександр

“Бджілко! — крикнула зозуля,
Сядь, спочинь зо мною.
Любо, мило спочивати
В холодку весною!

Будем звідси ми дивитись,
Як земля радіє,
Як горить і сяє сонце,
Як садок біліє.

Будем слухати з тобою,
Як степи співають,
Як шумлять широкі ріки,
Як вітри гуляють”.

“Ой зозуленько ледача,—
Бджілка одказала.—
Чи не гріх тобі казати,
Щоб і я гуляла?!

Подивися: все працює
На широкім світі,
І у лісі, і у полі,
І в ясній блакиті

Ось несе горобчик гусінь
Діток годувати,
Ось комашка травку тягне
Хатку будувати.

Там кує ковалик-дятел,
Нірку жук копає,
В небі вітер хмару .гонить,
Де дощу немає.

Чи не соромно ж, зозуле,
Цілий день гуляти?
Чи не краще й веселіше
Жити-працювати?!

Прощавай: немає часу!
Треба мед збирати,
Треба кожну квітку в полі
Бджілці облітати.

Як зима страшна настане,
Полетиш ти в вирій,
Я ж останусь зимувати
На Вкраїні милій.

Буду ж дбати я весною,
Щоб було що їсти,
Як сніги та хмари вкриють
Сонце променисте”.

Заспівала бджілка пісню,
В сизім полі зникла.
А зозуля засмутилась,
Бо робить не звикла.

Відерце. Тамара Коломієць

– Відерце, відерце,
Посріблене денце,
Скажи, де бувало,
Кого напувало?

– Напувало городину,
Напувало смородину,
І вербу пелехату,
І козу бородату.
І тепер не гуляю –
Горобців напуваю.

Все робим своїми руками. Грицько Бойко

Прохає бабусю Ганнуся:
— Погладь мені галстук, бабусю!
— Сама ж ти що маєш робити?
— А я буду вірша учити.
— Ну вчи. Коли вивчиш як слід,
На столик поставиш обід.
— Хай мама обід приготує:
На збір піонерський спішу я.
— Яка ж у вас буде програма?
— «Все робим своїми руками»!
— І що ж ти покажеш на зборі ?
— Я буду співати у хорі
І вірш прочитаю з програми:
«Все робим своїми руками»!

Зламаний стілець. Грицько Бойко

— Саво, кинь читати!
Хай йому вже грець!
Треба ж поладнати
Зламаний стілець!

На дивані Сава
З книжкою в руці:
— Не моя це справа
Лагодить стільці!

А як звечоріло,
Він за стіл сіда.
Тільки стіл накрили —
Трапилась біда:

Зі стільця хлопчисько
Покотився так,
Що розбив він миску
І набив синяк.

А в сестрички Клави
Усміх на лиці:
— То чия це справа
Лагодить стільці?

Консультант. Грицько Бойко

Консультант. Грицько Бойко

Весною біля школи
Усім знайшлося діло:
Гуртом ямки копали
І деревця садили.
Один Мишко тинявся
І потирав долоні,—
Він був за консультанта
У нашому загоні.
До кожного підходив,
Повчав нас без упину:
— На дно насипте гною,
А зверху — вогку глину!
Та корінь засипайте
Мерщій, Катюшо й Людо,—
Бо яблунька засохне
І яблук тут не буде.
— Авжеж не буде яблук,—
Промовила Катюша,—
Бо це, як хочеш знати,
Не яблунька, а груша!

Маленький школяр. Валентина Чорна

Стукнув-грюкнув молоточком,
Черевики, чобіточки
Сам полагодив, підбив —
Так дідусь мене навчив.

Сам панчохи можу прати,
Сам їх можу полатати,
Брату ґудзика пришив,
Мамі посуд перемив.

А прийшов з роботи тато—
Став йому допомагати.
Фарбував я з татком двері
Так, неначе я маляр,
Бо ніякої роботи
Не цурається школяр!

Мурашки думають про зиму. Ліна Костенко

Вірш Ліни Костенко про те, як мурашки готуються до зими.

Мурашки готуються до зими

Знайшов мурашка гарну бадилину.
Везе-везе… везе-везе…
І так, і сяк, і вгору, і в долину! –
така важка, ніяк не доповзе.
Прийшла на поміч різна комашина,
ще й коника гукнули стрибунця.
Три дні, три ночі царство мурашине
рубало бадилинку на дровця.

Пісня і праця. Іван Франко

Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.
Тямлю як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя.
«Мамо, голубко! – було налягаю. –
Ще про Ганнусю, шумильця, вінки!»
«Ні синку, годі! Покіль я співаю,
Праця чекає моєї руки».
Мамо, голубко! Зарана в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додала до важкого пуття.
«Синку, кріпися! – мені ти твердила.–
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей».
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
Праця ввела мене в тайники темні,
Відки пісень б’є чарівна нора,
Нею дива прояснилися земні,
Загадка нужди людської стара.
Пісня і праця – великі дві силі!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий – як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.

Песик помагає. Грицько Бойко

Підмітає зранку
У дворі Мар’янка,
Чисто підмітає.
Песик вийшов на поріг
І хвостом змітає сніг —
Песик помагає.

Праля. Тамара Коломієць

Ляльчине убраннячко
Я зберу.
Ляльчине убраннячко
Поперу.
Лийся, водичко, із крана,
Буде спідничка попрана.
Лийся, водичко, сріблиста,
Буде хустиночка чиста.
Почеплю убраннячко
На шнурі,
Посушу убраннячко
У дворі.
Сонечко буде світити,
Ляльчину хустку білити.
Буде вітрець повівати,
Буде вбрання висихати.

Проста арифметика. Анатолій Костецький

Якщо
дві руки
до лопати
додати,
а потім додати
бажання завзяте,
а потім
відняти від них
неохоту,
помножити все
на веселу роботу,
зібрати
дітей
і дорослих усіх
і порівну все
розділити на них,
то будемо мати
один результат:
зелений
співучий,
заквітчаний сад!

Роботяща киця. Валентина Чорна

Роботяща наша киця!
Їй без діла не сидиться.
“Сіла киця у куточок,
Узяла ниток клубочок—

Кошенятам казку каже,
Рукавиці сама в’яже.
Будуть теплі рукавиці—
нe замерзнуть лапки в киці

Сорока-білобока. Наталя Забіла

У сороки-білобоки
п’ять малят-сороченят.
Усі чисто
хочуть їсти.
Треба всім їм дати лад.

От сорока-білобока
поскакала на поріг
і до хати
працювати
поскликала діток всіх.

Цей, здоровий,
носить дрова,
той, швидкий, пшоно товче.
Третій в чашку
цідить бражку,
а малий млинці пече.

Тільки п’ятий
хоче спати,
помагати не біжить –
у садочку
в холодочку
ліг на травці та й лежить.

У сороки-білобоки
все вже зроблено як слід.
Вся родина
й господиня
посідали за обід.

Ті – до кашки,
ці – до бражки,
ще й млинців по п’ять, по шість.
А ледаче
хай поплаче! –
Хто не робить, той не їсть.

Як почув це братик п’ятий –
не схотів на травці спати,
аж підскочив: – Як це так?!
Ви – в господі,
я – в городі,
до роботи й я мастак!

Ось він поле
бараболю
й обгортає залюбки,
до городу
носить воду,
поливає огірки.

Ще й на вишню
на найвищу
лізе ягідок нарвать.
Вже й приносить
вишень досить,
щоб усіх почастувать.

І сорока-білобока
не нахвалиться сама:
– В мене діти
працьовиті,
зовсім ледарів нема!

Чудний молоток. Петро Ребро 

Ілько, щоб скриньку збити,
Взяв цвяхи й молоток,
Та скоро він сердито
Жбурнув його в куток.
— Цей молоток,— зітхає,—
Чудний діставсь мені:
По пальцях попадає,
А по гвіздочках — ні!

Я беру своє відерце. Ганна Чубач

Я беру своє відерце
І біжу мерщій по воду,
Бо чекають на городі
Помідори й огірки.

Цілу ніч вони не спали —
Раннє сонце виглядали.
Хочуть їсти, хочуть пити,
Та не вміють говорити.

Ні очей, ні вух не мають,
Та мене вони впізнають.
їх щоранку напуваю,
Я їм пісеньку співаю.

Помідори червоніють,
Бо подякувать не вміють.
А зелені огірки
Тулять листя до руки.

Я і ти. Грицько Бойко

– Хто до столу хоче сісти?
– Я.
– Хто варення хоче їсти?
– Я.
– А хто посуд мити буде?
-Ну, вже ти відказуй, Людо,
А то: я та й я!

Я морозу не боюсь! Галина Малик

Раз-два — і готово!
Я рубаю з татом дрова!
Під парканом у кутку
склали вежу оттаку!

Усміхається татусь:
— Не замерзли вуха?
Я ж морозу не боюсь —
розстебнув кожуха.

Ледь встигаю подавати.
Добре з татом працювати!

Як Ваня загорів. Петро Ребро 

За все літо й трошки Ваня
Не лежав на бережку.
Був він з дідом на баштані,
Був із татом на току.
Був із мамою у полі –
Кукурудзу проривав.
Був із хлопцями у школі –
Сад полити помагав.
Був у тракторній бригаді.
Де працює старший брат.
Із сестрою на леваді
Пас колгоспівських телят
І ніде не лінувався.
Скрізь трудився, як умів,
І від сонця не ховався –
Через те він загорів!