Вірші про жадібних

Гриців жаль. Євген Бандуренко

— Чом це ти розплакавсь, Грицю?
Запитав унука дід.
— З’їла Дуся полуниці,
Що зібрав я на обід.

Дід лише розвів руками:
— Ну, який же ти козак,
Щоб за тими ягідками
Гірко плакати отак?

– Ні, не жаль мені, дідусю,
Полуниць, що я зібрав.
Жаль мені, що ними Дуся,
А не я посмакував!..

Моє і наше. Грицько Бойко

Грають діти у м’яча,
Та немає Гриця.
Віддалік стоїть хлопча,
Друзів сторониться.
Свій новенький м’яч трима,
У тендітних ручках…
Мабуть, діти недарма
Звуть його жаднючка.
«МІЙ ведмедик! МІЙ совок!»
Навіть біля річки
Він горлає: «МІЙ пісок
І МОЯ криничка!»
Грицю сповнилося п’ять.
Вже почався шостий.
З подарунками спішать
Всі до нього в гості.
І приніс хтось новину
В подарунок Грицю —
Іграшкову, заводну,
Гарну залізницю.
От і гості за столом,—
їх частує мама,
Пригощає кавуном,
Медом, пирогами.
По обіді всі тоді
Оточили Гриця:
— Залізницю заведи!
— Дай хоч подивиться!
— Не чіпай, дарунок МІЙ!
Сам не гравсь нітрішки! —
Залізницю він мерщій
Заховав під ліжко.
Ну й жаднюга! Просто жах!
Не люблю такого!..
І коли б я у гостях
Був тоді у нього,
Я б таке сказав йому:
— Та чи так годиться,
Щоб служила одному
Ціла залізниця?
Глянь: повіз удалину
Паровоз вагони,—
То спішать на цілину
НАШІ ешелони.
І машини, й літаки,
Кораблі, й трамваї —
Все це НАШЕ, малюки.
Кожен добре знає.
Ще б я Грицю так сказав:
— Це про тебе книжка!
Що від друзів заховав,
Витягни з-під ліжка!

Пряник. Павло Глазовий

— У вас зуби є, дідусю? — онучок питає.
Дід журливо посміхнувся: — Давно вже немає. —
Це почувши, хлопченятко зраділо без краю:
— Тоді пряник потримайте, а я пострибаю.

Джерело: Павло Глазовий. “Сміхологія” — Київ, “Дніпро”, 1989.

Сів ведмедик на пеньочку. Юлія Хандожинська

Сів ведмедик на пеньочку
Заліз лапкою у бочку,
Там медок густий зібрався
І від бджілок заховався.

Аж тут бджілки налетіли,
Дзик- ведмедя й полетіли.
Ведмідь чухає за вухом,
Може, в мене щось зі слухом?

Чи з очима щось не так,
Вже і мед гіркий на смак.
Засміялася ворона:
– В тебе гості були вдома,
А ти навіть їх не бачив,
-Кар-кар– кар,-ворона скаче,
– В тебе в лобі сидить жало,
А тобі все меду мало.

Ведмідь встав, перекотився
І на бджілок розгнівився.
А ворона: – не годиться,
Треба з друзями ділиться,
Ти – комусь, тобі дадуть,
Тільки так друзі живуть.

Яблучко не витримало. Петро Ребро

У садку – це видно і на віддалі –
Скрізь плоди проміняться-блищать,
А Мишко все скаржиться сусідові.
Що, мовляв, немає чим вгощать.
Каже він: – Повір мені, та я б.
Лука. Дав тобі і їсти й про запас.

Тільки ані груші, ані яблука
Цього літа не вродили в нас.
Не вродили зовсім. Аніскілечки.
Навіть я шукати не берусь.
Тут зірвалось яблучко із гілочки
Та по лобі скупердягу – хрусь!