Жили два горобця: Чік і Чірик. Одного разу Чіку прийшла посилка від бабусі. Цілий ящик пшона.
Але Чік про це ані слова не сказав своєму приятелеві.
“Якщо я пшоно роздаватиму, то мені нічого не залишиться”, – подумав він. Так і склював всі зернятка сам. А коли ящик викидав, то кілька зерняток все ж випало на землю.
Знайшов ці зернятка Чірик, зібрав в пакетик акуратно і полетів до свого приятеля Чіка.
– Здрастуй, Чіку! Я сьогодні знайшов десять зерняток пшона. Давай їх поділимо порівну і склюємо.
– Не треба… Навіщо?.. – став відмахуватися крильцями Чік. – Ти знайшов – ти й їж!
– Але ж ми з тобою друзі, – сказав Чірик. – А друзі всі повинні ділитися. Хіба ж не так?
– Ти, мабуть, правий, – відповів Чік.
Йому стало дуже соромно. Адже він сам склював цілий ящик пшона і не поділився з другом, не дав йому жодної зернини. А зараз відмовитися від подарунка приятеля – це означає образити його. Взяв Чік п’ять зерняток і сказав:
– Спасибі тобі, Чірик! І за зернятка, і за урок… дружби…