Вірші про вечір, ніч

Вечір. Грицько Бойко

Тихо сонечко сіда,
Йде із поля череда,
Виграє сопілка…
Нагулялась дітвора.
-Спать пора! Спать пора! –
Кличе перепілка.

Вечір дихає весною. Андрій М’ястківський

Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та й насправді вже весна.
Сніг крихкий, неначе щебінь,
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче проліски, цвітуть.

Вечір. Лора Милавская

А над Дніпром тумани пропливають
Та огортають сумом береги.
За краєм неба день перегортають
У променях вечірньої зорі.

Тріпоче вітер листя у діброві
Під тихий шепіт хвилі. А земля
Лягає спати, загорта поволі
У сутінки природу, мов дитя.

Затихло все – комахи, люди, звірі.
Не спить яскравий Місяць над Дніпром.
Та тихі зорі спати не схотіли,
Бо п’ють водицю лагідним чолом.

Їх ясне сяйво кожну мить гортає
Хвиляста річка, що не спить також.
Та берегам тихесенько співає
Про новий день, який на неї схож.

Місяць уповні. Ліна Костенко

Вибіг місяць з-за діброви,
погубив на вітрі брови,
заховав за спину руки,
ходить лисий, без перуки.

Смуток зорям невимовний:
ой, який тепер він повний!
А як був молодиком,
був худесеньким серпком.

Ніч. Олександр Морозов

Ніч лагідно укрила сплячу Землю
старенькою теплою ковдрою,
запалила на небі каганчик місяця,
що мерехтів тоненьким вигнутим вогником.
Міль часу прогризла у ковдрі дірки
і крізь них, розплющив очі,
я побачив Зорі.