Вірші про школу, уроки, навчання. Грицько Бойко

Вірші Грицька Бойка про те, як діти вчаться в школі і вдома. Вірші про відповіді на уроках, про поведінку під час уроків, про відносини між дітьми у школі. Веселі і одночасно повчальні вірші для дітей.

Взяв приклад. Грицько Бойко

— Приклад списував у кого? —
Запитав учитель строго.
— Та казали ж ви у класі,
І казав мій тато,
Що з відмінника Івася
треба приклад брати…
Не роззява ж я з роззяв,
— Я у нього приклад й взяв.

Відпочити ніколи. Бойко Грицько

Розпочались канікули,
а відпочити ніколи.
Лиш наступає ранок —
за книжку і на ґанок.

А з ґанку стежка-стрічка
веде мене до річки.
Там на піску читаю,
читаю й загоряю,
і так я зачитався —
за три дні й не скупався.
А тут іще морока:
попік і спину, й боки.

Тепер лежу у ліжку
і знов читаю книжку.
Розпочались канікули,
а відпочити ніколи!

Два Миколи. Грицько Бойко

В нашій школі два Миколи,
Два любителі футбола.
Правду скажем: добре грають!
Та уроки забувають.

І тому в обох Микол
У журналі «кол» та «кол».
І сьогодні два Миколи
Невеселі вийшли з школи.

Стали хлопці міркувать:
— Як же нам дістати п’ять?
І сказав один Микола:
— Може, кинути футбола? —
А Микола до Миколи:
— Що? Футбола? Та ніколи!
Я придумав, ти послухай,—
Другу він шепнув на вухо,—
І в футбола будем грати,
І уроки готувати
Ми по черзі, як брати:
Я сьогодні — завтра ти.
Вчитель здумає спитать —
Хоч один з нас буде знать!

Підбадьорений Микола
До півдня ганя в футбола,
За уроки — ні-ні-ні! —
Вчить сьогодні не мені!

А па завтра знов-таки
У Микол все навпаки.
Другий вже тепер Микола
До півдня ганя в футбола,
За уроки — ні-ні-ні! —
Вчить сьогодні не мені!
Та Миколам, як на зло,
Знов-таки не повезло:
Вчитель з них того питав,
Хто в футбола все ганяв.
Ось чому в обох Микол
У журналі «кол» та «кол»!

За що двійка! Грицько Бойко

— За що двійка?
— За казки!
— Що? Не вмів читати?
—Ні, я добре прочитав,
Можу й розказати…
— За що ж двійка?
— За казки!
— Ну й задав мороку!..
— Ох, на співах я читав
їх під час уроку…

Історія з географією. Грицько Бойко

Ви б, напевне, теж сміялись:
Ось історія яка
З географією сталась
В нашім класі у Юрка.

В нього правило своє:
Карту не вивчати,
Бо на ній всі назви є —
Можна прочитати.

Встав Юрко з-за парти
І пішов до карти…
Та даремно він старався
І уважно придивлявся —
Зовсім написів нема:
Карта, бачите, «німа»,
Не така, як вчора.
Тож попробуй відгадай,
Де Карпати, і Дунай,
І Каспійське море?!..

Перед класом коло карти
Він розгублено стояв
І відомі всім Карпати
Десь у Франції шукав!

Крутько. Грицько Бойко

Толі в класі не сидиться,
Непосиді все б крутиться.
То щипа свого сусіда,
То поглядує навкруг,
То під партою обіда,
То па парті ловить мух…

Хтось запитує у Толі:
— Ти завжди крутько такий?
— Ні, не кожен день я в школі,
У неділю ж — вихідний!

Маринка та Галинка. Грицько Бойко

Сьогодні Маринка
Уроків не знала.
Домашнє завдання
В Галинки списала.

Зі школи додому
Вернулись дівчатка,
І тут повторилось
Усе в них спочатку.

Удома Маринка
Отак міркувала:
— Сьогодні в Галинки
Уроки списала.

Чого ж я завдання
Робити спішу?
І завтра в Галинки
Уроки спишу!

Галинка ж удома
Отак міркувала:
— Сьогодні Маринка
У мене списала.

Чого ж я завдання
Робити спішу?
Його у Маринки
Я завтра спишу!

А ранком у школі
Зустрілися двоє.
Спочатку дівчатка
Зраділи обоє.

Та стала Маринка
Галинку питати:
— Чи можна іще раз
У тебе списати?

Галинка у сльози:
— От бачиш, яка ти,-
Я думала в тебе
Сьогодні списати!..

До столу учителька
їх запросила
І порівну двійку
На двох розділила.

Ой Миколо, що з тобою? Грицько Бойко

Як задумав наш Микола
Ввись на Місяць полетіть,
Йде замислений до школи,
І не їсть він, і не спить.
Запустив усі предмети,
Тільки й дума про ракети,
Про зірки, і небозвід,
І космічний переліт.

Ой Миколо, що з тобою?
Не годиться так герою:
Відстаєш у навчанні,
Маєш двійки день при дні!

Космонавтику вивчає,
Заклопотаним він став.
Навіть сам не помічає,
Що у класі ловить гав.
На уроках з ним морока —-
Він не слухає уроку.
Зирка в вікна кожну мить:
Чи ракета не летить?

Ой Миколо, що з тобою?
Не годиться так герою!
Щоб відправитись в політ,
Треба вчитися як слід!
Наш Микола хоче слави,
Хоче слави на весь світ.

У Москву послав листа він,
Щоб взяли його в політ.
Він почав усім хвалитись:
— Буду добре я учитись,
Бо на Місяці в шість раз
Легше вчитись, ніж у нас!

Ой Миколо, що з тобою?
Не годиться так герою!
В шість раз більше можеш ти
В космос двійок привезти!

Перо і чорнило. Грицько Бойко

— Що це в тебе знов-таки
Двійки в зошит сіли?
У диктантах помилки
Знов зачервоніли?
— І чого б я приставав?
Бачиш, яке діло —
Я перо погане мав
І рідке чорнило…
— Ти вже краще помовчи!
Не мели смішного!..
Запиши собі й завчи
Віршика такого:
«Хто правопис твердо зна,
Той і пише вміло
І ніколи не пеня
На перо й чорнило!»

Промахнувся. Грицько Бойко

От діла, так діла! —
Знов рогатка підвела
Нашого Матвійка.
На уроці в мух вціляв,
А якраз в журнал попав:
З поведінки — двійка.

Про хлопчика Гната і Гітопоната. Грицько Бойко

Ганна Львівна каже нам:
-Запишіть: “гіпопотам”.
Акуратно, не спішіть,
Склад за складом запишіть.
Ми ще пишемо, а Гнат
Доїдає мармелад,
Поглядає у вікно, –
Написав уже давно…
Ганна Львівна підійшла,
Гнатів зошит узяла
І сказала: – Ну й діла!
Розкажи-но класу, Гнате,
Хто такі “гітопонати”.

Про щоденник. Грицько Бойко

Вова в класі, коло дошки,
Завдання не знав нітрошки.
Невеселий, як ніколи,
Повертався він із школи.
«Треба двійку приховати,
Щоб не знали мама й тато.
А як виправлю на п’ять —
Можна буде й показать».
У сараї, там, де дрова,
Заховав щоденник Вова.
Заховав і в двір побіг
До однолітків своїх…
А назавтра вчитель знову
Викликав до дошки Вову.
Ну, а Вова коло дошки
Завдання не зна нітрошки!..
І вчорашнього не знає,
Ще й щоденника не має…
Ще й до школи мати Вови
Розхвильована прийшла,
Бо в сараї, там, де дрова,
Двійку Вовину знайшла!

Татові на зло. Грицько Бойко

— Чому погано вчишся, Гнате?
— Це я на зло своєму тату…
— Ну, а «на зло» чого буває?
— Того, що тато мене лає…
— За віщо ж лає твій татусь?
— За те, що я погано вчусь.

Те ж саме. Грицько Бойко

— Ну, хіба таке годиться?!
В тебе знову одиниця!
— А мене сьогодні, мамо,
Запитали знов те ж саме!

Цукор допоміг. Грицько Бойко

Я рецепт узнав такий,
і корисний, і простий:
Що від цукру і води
буде пам’ять хоч куди!
Не беріть мене на сміх,-
цукор справді допоміг.
Як збиравсь до школи зранку,
то розвів я цукру склянку
І, лиш губи в нім змочив, –
Зразу пам’ять просвітліла,
Зразу пам’ять проясніла:
Я ж уроки не учив!

Джерело: Грицько Бойко. Вибрані твори. Вірші, веселинки, скоромовки, загадки. Том перший. – Київ “Веселка”, 1983, с.31.

Швидко відповів. Грицько Бойко

Коли прийшов зі школи внук,
Дідусь щоденник взяв до рук:
— За віщо двійку ти схопив?
— За те, що швидко відповів…
— За те, що швидко? — гримнув дід.
За це ж п’ятірки ставить слід!

— Та що ви, діду, кричите?
Сказав я швидко, та не те…

Шпаргалка-виручалка. Грицько Бойко

В класі в нас
Є Панас, –
Маєм з ним мороку:
Без шпаргалки-виручалки
Він не ступить кроку.
Він без «НЕ»
Не дихне, –
Тільки й чуть від нього:
-Я НЕ знаю, я НЕ вмію,
Я НЕ чув такого…
От якраз
Наш Панас
Знову біля дошки, –
Та домашнього завдання
Він НЕ зна нітрошки.
Він стоїть
І мовчить, –
Сум в очах у нього…
Та шпаргалка-виручалка
Вже летить під ноги.
Озирнувсь
І нагнувсь, –
Вчитель не побачив…
Та, шпаргалку прочитавши,
Він ледь-ледь не плаче.
Бо написано в ній
Так було Панасу:
«Не надійся на шпаргалку!» –
Це від всього класу.