Липи починають цвісти у червні. А якщо взяти до уваги, що старе літочислення — а саме за ним формувалися давні назви — відстає від нинішнього на чотирнадцять днів, то, природно, може виникнути запитання: чому ж тоді місяць так називається?
На Україні ростуть два сорти липи — широколиста й дрібнолиста. Перша починає цвісти в середині червня, а в південнослов’янських країнах іще раніше. Від того шостий місяць у сербів і хорватів має назву «липень», у словенців — «липан».
Відтак дехто вважає, що назва в нашій мові походить од дрібнолистої липи, цвітіння якої в основному збігається з початком місяця.
Вправні бондарі з її старих стовбурів робили спеціальні діжечки (липівки), в яких тримали мед, а зібраний з квітів солодкий продукт називали «липцем». Звідси, отже, й назва місяця.
Паралельно побутувала й накличка «іюль». Її можна відшукати в творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка. Вона походить од імені давньоримського державного діяча Юлія Цезаря. Саме він 46 року до н.е. запровадив так званий юліанський календар, котрий проіснував до 1918 року.
Крім уже згаданих, були ще у широкому вжиткові й народні назви. Давні календарі подають регіональне білень — від пори, коли найкраще вибілювалося полотно, грозовик і дощовик — від періоду активних гроз і злив.
На західноукраїнських землях широко вживалася народна назва косень та сінокіс. Відома назва й елевей з варіантами ілевей, ільовець, ілюх, що начебто від свята Іллі, котре відзначають 20 липня за старим стилем.
Крім того, липень ще називають полуднем літа й кажуть: «Сонце — на зиму, а літо — на спеку».