Зміст сторінки
Збірник віршів про місяць лютий: “Лютий” О. Сенатович, “Лютий” Л. Горлов, “Лютий” Л. Кондрацька, “Лютий” Коваленко Олена. Вірші про погоду і природу в місяці лютому – останньому місяці зими.
Календарик. Лютий
Хвилювався місяць лютий:
“Чом мене не люблять люди?
В заметілі, в буревії
Я стараюсь, як умію:
В полі снігом сію, сію,
Засіваючи надії”.
Сніг іде… І полю сниться,
Що овес, ячмінь, пшениця
Не померзнуть, не посохнуть,
Колосок до колосочка
В серпні сонечком наллються
На добробут добрим людям.
Автор: MiShura. За матеріалами сайту http://www.poetryclub.com.ua
Лютий. Оксана Сенатович
Місяць лютий на гостину
Кличе всю свою родину.
Та родина – не мала,
Суне й суне без числа.
Морозища, морозенки –
І великі, і маленькі,
Завірюхи клаповухі,
І сніжинки-балеринки,
І вітренко, і вітрисько –
Вже вони близенько-близько.
Ще до ночі в темнім борі
Вся родина буде в зборі.
Запита родину Лютий,
Чи то кожний добре взутий?
Геть у танець!.. – і зі сну
Збудять танцями весну.
Лютий. Коваленко Олена
Лютий морозець гукає –
Малюки нехай тікають.
То пройма до кісточок —
Одягаю кожушок,
Починаю в сніжки грати —
Він хапає рученята,
Одягаю рукавички —
А мороз щипає щічки.
Лютий. Л. Горлов
Скаче біла завірюха
На блакитному коні,
Лине снігу потеруха
По ламкій озимині.
Поле голе, нахололе
Тонко дзвонить, мов кришталь.
Завірюха гучно коле
Копитами білу даль.
Лунко репається крига
На озерах і ставках.
Вітер крутиться, мов дзиґа,
На долині та в ярах.
Невгамовна завірюха
Гори снігу наміта
І гукає в білі вуха
Приголомшеним хатам.
Завірюха валить валом
Через зиму навпростець,
А за нею гонить чвалом,
Юний Лютий-молодець.
Лютий. Л. Кондрацька
Лютий — місяць дуже лютий:
Запитає, в чому взутий?
Виє хуга-завірюха,
Не пускає без кожуха.
Але сонечко сміється,
Стиха до землі проб’ється,
Хоч частинку, хоч хвилинку,
А погріє її спинку.
Лютий. Марія Познанська
Він взимі останній, діти, –
Місяць лютий кожен зна…
Хоч морозний і сердитий,
Та за ним іде весна.
В небо глянеш – мружиш очі:
Сяють промені ясні!
Покоротшали вже ночі
І зробились довші дні.
Чому лютий короткий? Скомаровський Вадим
Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у щапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця
І впаде йому до ніг.
А дихне — ставки і ріки
Лід засклить аж до весни,
І поснуть, бува, навіки
Судаки, лящі, лини.
По горбах і кручах голих
Мерзнуть кози і зайці…
І забили тут на сполох
Побратими-місяці.
На узліссі просто неба
Раду скликали мерщій.
— Гріти землю швидше треба!
Загули навперебій.
Ну, а Лютий не зважає,
Все те байдуже йому,
Не припас, мовляв, тепла я,
Де ж тепер його візьму?
І сказали побратими:
— Це турбота не твоя,
Вахту Березень нестиме
Від сьогоднішнього дня.
…Чи то жарт напівзабутий,
А чи й вигадка, гляди,—
Тільки от говорять люди,
Що відтоді місяць Лютий
Став короткий назавжди