Казка про Сонечко з червоними крильцями і великим добрим серцем. Юрій Ярмиш “Сонечко з червоними крильцями”.
Сонечко з червоними крильцями. Юрій Ярмиш
Небо облягали темні хмари. Не вщухав холодний дощ.
Жучок сидів під кущем глоду біля хворого коника-стрибунця. Він кутав коника в торішнє листя, щоб той зігрівся. А ще, як міг, веселив хворого. Жучок кумедно хапав себе за голову, тріпотів червоними в чорну цяточку крильцями, падав на спину – ніжками-дригульками догори.
Коник зацікавлено позирав на жучка і сміявся…
І незабаром він видужав. Скинув із себе торішнє листя, високо підстрибнув і засюрчав жучкові:
– Ти турботливий. Ти веселий. Ти – наше миле сонечко!
Почувши слово «сонечко», жучок глянув угору. Але на небі лише клубочилися сердиті, кошлаті хмари.
Жучок подумав: «Коник сказав – сонечко… Але сонця зараз немає. Полечу-но я до метеликів. Он як вони, бідолашні, тремтять під лопухом. Бояться замочити крильця».
– Не журіться! – гукнув жучок, залазячи до метеликів під лопух. – Дощ скоро мине. А щоб вам було веселіше, я заспіваю пісеньку.
І жучок бадьоро виспівував, аж доки з-за хмар не виглянуло сонце і сипнуло на землю теплі промінці.
– Ти добрий. Ти наше лагідне сонечко! – сказали жучкові метелики і радісно затріпотіли крильцятами.
Зніяковів жучок, ще більше почервонів від того, що його так хвалять, та й полетів собі далі.
Під високим крислатим дубом він побачив сивого павука. Павучок спустився на землю по довгій срібній павутинці. Павутинка під час дощу намокла – і тепер павучок не міг повернутися додому.
– Я допоможу,- вигукнув жучок і підсадив старенького павучка до його затишної шпаринки-хатки.
– Ти ввічливий і уважний. Ти допомагаєш старшим. Ти – наше любе сонечко.
– Чому це мене всі називають сонечком? – здивовано запитав жучок, знову ніяковіючи.
– А тому,- сказав сизий павучок,- що справжнє сонце зігріває всіх своїм теплом, а ти – турботою, своїм добрим, щирим серцем.