Як діти раділи, а ялинка плакала. Василь Сухомлинський

Оповідання, яке заставляє задуматись не тільки дітей, а й дорослих. Може, все таки, не будемо рубати ялинку? 

Як діти раділи, а ялинка плакала. Василь Сухомлинський

Наближався Новий рік. Поїхали люди до лісу, зрубали струнку Ялинку. Привезли її у велику світлу кімнату.

Поставили посередині, прикрасами та цукерками прибрали. Бігають діти навколо Ялинки, милуються, пісні співають. Радісно дітям. А Ялинці страшно й сумно. Бо немає ні лісу темного, ні зайчика сірого, ні неба синього, ні місяця ясного. Бо в ногах у неї не снігова ковдра, а папірці барвисті всякі.

Заплакала з туги Ялинка, та ніхто й не помітив гіркої сльози, що впала з гілки на підлогу. Одна тільки дівчинка синьоока помітила, зітхнула й тихо прошепотіла: “Ялинка плаче…”

Закінчилося новорічне свято. Поїли діти цукерки, познімали прикраси. А Ялинку викинули на подвір’я… Біля неї стояла синьоока дівчинка.