Первоцвіт. Василь Мельник (читати)
У сиву давнину, коли ще не було ані зими, ані снігу, квіти цвіли круглий рік. В полях і садах, у лісах і горах — всюди майоріли вони, вкриваючи землю всіма барвами нашого дивосвіту.
Червоніли маки і троянди, біліли ромашки, айстри і хризантеми, голубіли фіалки, синьо проблискували крізь яру зелень волошки…
Якось із Півночі насунула велика світла хмара, і на землю посипався білий сніг. Спочатку квіти зраділи, побачили, як з неба сіються білі пелюстки. Вони думали-гадали, що то хмара так розквітла і послала на землю свої квіти. Та коли сніг застелив поля і гори, ліси і сади, їм раптом стало холодно. Вони дуже змерзли і не знали, що робити далі. їхні пелюстки почали в’янути, а ніжні стебельця хилитися долі. І надумали квіти покинути землю, сповиту білим снігом, і йти у теплі краї.
— Куди ж ви? — обізвався до них Сніг.— 3 вами так гарно, ви такі пишні і вродливі.
— Холодно нам з тобою,— мовила горда Троянда.
— Мої пелюстки вже в’януть,— сказала ніжна Фіалка.
— Я зовсім промерзла,— зашепотіла Ромашка.
— Ми тут-усі загинемо,— хором гукнули квіти, і рушили у теплі краї. їм важко було йти снігом, і вони частину свого насіння залишили там, де квітли раніше.
Білий Пролісок забарився у лісі і навіть не помітив, куди пішли квіти. Так і залишився він між кущами і по лісових галявах. Сніг помітив його і зрадів:
— Тільки ти мене не залишив. Ти — найкращий з усіх квітів! Твої пелюстки будуть білі-білі і найчистіші у світі!
— Але мені холодно! Хоч би трішки тепла.
Сніг лежав і думав, що йому робити, аби ніжний Пролісок не загинув. Довго лежав Сніг і думав. Цілу зиму. А потім пожалів свого друга і сказав йому:
— Я відступлю трохи на північ, а ти цвіти і не забувай про мене. Нехай твої білі пелюстки встеляють землю, мій вірний брате.
І Сніг відійшов на північ. А коли пригріло сонечко, там, де він проходив, потекли ручаї, задзвеніли струмки. Прийшла на землю весна. Білий пролісок розгорнув свої ніжні пелюстки до проміння сонця.
Насіння, що його залишили квіти на снігу, торкнулося землі, проросло — і навкруги зацвіло знову.
Розплющила очі Фіалка, подивилась синьо навколо і побачила Пролісок, що білів на узліссі:
— Проліску-підсніжнику, хіба ти не замерз?
— Мене Сніг пожалів і відійшов на північ. Він подарував нам весну. Цвіти і не бійся, прикрашай нашу землю.
Розквітла Медунка, Ромашка, Троянда і пишні Айстри. Земля знову вкрилася червоними Маками.
Відтоді квіти знають: коли цвіте Пролісок — первоцвіт весняний, їм нічого боятися снігу. Він іде на північ, а на землю приходить весна. Квітами та травами закосичена.
Забіліє Первоцвіт — і ніхто вже снігу не боїться.