Хоч і пізнав би я всі мови
І ангелів, і всіх людий,
А якби я не мав любови,
Був би, як кимвал той твердий,
Був би, як мідь гучна й пуста,
Й мертві були б мої уста.
Хоть міг би я пророкувати,
Знав тайники подій усіх
І віру міг могутню мати,
Що й гори порушати б міг,
А в серці б я любві не мав,
Нічим би був, нічого б не здолав.
І хоч би все добро своє
Віддав я бідним без принуки,
Хоч би і тіло та життє
Віддав на смерть, на тяжкі муки,
А в серці би любві не мав,
Нічим би був, нічого б не здолав.
Любов-бо довготерпелива,
Ласкава, й смирна, й знає честь,
Независна, не пакіслива, –
Любов за нас пішла на хрест.
Негорда, честі не бажає,
Терпить, відплати не шукає.
Гнів їй далекий і все зле,
Неправда й раз її не тішить,
Лиш правда потішає все;
Все зносить, кождому все лишить,
Все вірить, все надію має,
І все, і все перетриває.
Любов ніколи не загине!
Хоч всі пророцтва заніміють,
Хоч людська мова в безвість злине,
Всю мудрість в пил вітри розвіють,
Вона жиє, все оживляє,
Вона все-все перетриває.