Оповідання про дітей

Санчата. Ярослав Стельмах. Оповідання

Спускалися ми з Митьком на санчатах. Уже всі розійшлись, а ми собі катаємось. Нарешті вирішили йти додому. Дивимось — дядечко з паличкою до нас прямує. – Мені, — каже, — хлопчики, незручно дуже, але взув я старі черевики, а вони ковзкі. Боюсь, не піднімуся нагору, впаду. Мені дуже незручно, — повторює, — але чи не […]

Санчата. Ярослав Стельмах. Оповідання Read More »

Спускалися ми з Митьком на санчатах. Уже всі розійшлись, а ми собі катаємось. Нарешті вирішили йти додому. Дивимось — дядечко з паличкою до нас прямує. – Мені, — каже, — хлопчики, незручно дуже, але взув я старі черевики, а вони ковзкі. Боюсь, не піднімуся нагору, впаду. Мені дуже незручно, — повторює, — але чи не

Нахаба. Ярослав Стельмах

Скінчилися раз уроки, а вчителька наша і каже: — Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати? — Я! Я! Я! — посхоплювались усі. — Якщо ви і в нього так кричатимете,— говорить вчителька, — то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій. Ми запевнили її, що не галасуватимемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але

Нахаба. Ярослав Стельмах Read More »

Скінчилися раз уроки, а вчителька наша і каже: — Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати? — Я! Я! Я! — посхоплювались усі. — Якщо ви і в нього так кричатимете,— говорить вчителька, — то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій. Ми запевнили її, що не галасуватимемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але

Лелеченьки. Петро Швець

Юрко, сидячи на товстій гілляці старої шовковиці, дивиться на ши­рокі зелені луки, на сіру смугу асфальтової дороги, на сизі схили, за якими сховалося містечко. Але ось його погляд зупиняється на їжакуватому гнізді, що на хліву. Частина хліва вкрита толем, решта ж вистелена старезною, аж почор­нілою, соломою. Дід Клим наполя­гав увесь хлів укрити толем, баба вже

Лелеченьки. Петро Швець Read More »

Юрко, сидячи на товстій гілляці старої шовковиці, дивиться на ши­рокі зелені луки, на сіру смугу асфальтової дороги, на сизі схили, за якими сховалося містечко. Але ось його погляд зупиняється на їжакуватому гнізді, що на хліву. Частина хліва вкрита толем, решта ж вистелена старезною, аж почор­нілою, соломою. Дід Клим наполя­гав увесь хлів укрити толем, баба вже

Добре діло. Євген Шморгун

Того дня ми стільки набачилися… Була весна, ліс прибрався, мов на оглядини, всіма своїми принадами вигравав проти сонця. Мерехтіло в очах від розмаю квітів, приємно паморочилася голова від запахущості молодої листви, від пташиного пересвисту. Тоді й трапилася ця зовсім незначна пригода. Як переходили видолинок, Інна відчула, що за ногу її щось шарпнуло. Глянула — а

Добре діло. Євген Шморгун Read More »

Того дня ми стільки набачилися… Була весна, ліс прибрався, мов на оглядини, всіма своїми принадами вигравав проти сонця. Мерехтіло в очах від розмаю квітів, приємно паморочилася голова від запахущості молодої листви, від пташиного пересвисту. Тоді й трапилася ця зовсім незначна пригода. Як переходили видолинок, Інна відчула, що за ногу її щось шарпнуло. Глянула — а

Як ми подорослішали. Майя Фролова

Одного дня Юлія Нилівна каже: – Після уроків підемо в дитячий садок. – Ми вже попрощалися з дитячим садком – загорлав Бодька. – Чого раптом нам туди йти? – А того, – відповідає Юлія Нилівна, – що ми будемо шефствувати над малюками з дитячого садка. – Ми – шефи? А що ми можемо? – Не

Як ми подорослішали. Майя Фролова Read More »

Одного дня Юлія Нилівна каже: – Після уроків підемо в дитячий садок. – Ми вже попрощалися з дитячим садком – загорлав Бодька. – Чого раптом нам туди йти? – А того, – відповідає Юлія Нилівна, – що ми будемо шефствувати над малюками з дитячого садка. – Ми – шефи? А що ми можемо? – Не

Спасибі Букварю! Майя Фролова

Свято «Спасибі букварю!» проходило у великому актовому залі. На сцені виступали учні від кожного першого класу: хто вірші читав про буквар, хто пісні співав. Ми вийшли на сцену гуртом, увесь наш клас. І Юлія Нилівна з нами. У кожного на грудях велика літера, весь алфавіт разом зібрався. Мені дісталася літера X. Я її не люблю:

Спасибі Букварю! Майя Фролова Read More »

Свято «Спасибі букварю!» проходило у великому актовому залі. На сцені виступали учні від кожного першого класу: хто вірші читав про буквар, хто пісні співав. Ми вийшли на сцену гуртом, увесь наш клас. І Юлія Нилівна з нами. У кожного на грудях велика літера, весь алфавіт разом зібрався. Мені дісталася літера X. Я її не люблю:

Осінь без смутку. Олег Погинайко

Літо збігло швидко і непомітно. Але листочки, що росли на деревах це помітили тільки тоді, коли почали втрачати свій зелений колір. Куди та чому він зникав – не знали. Поки художниця Осінь розфарбовувала їх у інші кольори, вони зі сумом дивилися в небо, зітхали, тихо перемовлялися поміж собою, згадуючи, як їм усім було добре рости

Осінь без смутку. Олег Погинайко Read More »

Літо збігло швидко і непомітно. Але листочки, що росли на деревах це помітили тільки тоді, коли почали втрачати свій зелений колір. Куди та чому він зникав – не знали. Поки художниця Осінь розфарбовувала їх у інші кольори, вони зі сумом дивилися в небо, зітхали, тихо перемовлялися поміж собою, згадуючи, як їм усім було добре рости

Щасливий день. Майя Фролова

Сьогодні у мене день народження. Хіба ж є дні, кращі за цей? Мене вітатимуть вдома, в школі, бабуся пиріг до класу принесе — пригощати моїх однокласників. Юлія Нилівна неодмінно за щось хороше похвалить. Для мене заспівають пісеньку про крокодила Гену. А в неділю зійдуться до нас мої друзі — Сергійко, Ромка, Наталка, будемо веселитися, скільки

Щасливий день. Майя Фролова Read More »

Сьогодні у мене день народження. Хіба ж є дні, кращі за цей? Мене вітатимуть вдома, в школі, бабуся пиріг до класу принесе — пригощати моїх однокласників. Юлія Нилівна неодмінно за щось хороше похвалить. Для мене заспівають пісеньку про крокодила Гену. А в неділю зійдуться до нас мої друзі — Сергійко, Ромка, Наталка, будемо веселитися, скільки

Навіщо кажуть “Спасибі”. Василь Сухомлинський

Дрімучим лісом йшло двоє подорожніх. Дідусь і хлопчик. Було жарко і хотілося пити. Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилилися, напилися. Дідусь сказав: — Спасибі тобі, струмочку. Хлопчик усміхнувся. — Чого ти усміхнувся, хлопче? — запитав дідусь. — Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові “Спасибі”? Він же не жива істота і не

Навіщо кажуть “Спасибі”. Василь Сухомлинський Read More »

Дрімучим лісом йшло двоє подорожніх. Дідусь і хлопчик. Було жарко і хотілося пити. Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилилися, напилися. Дідусь сказав: — Спасибі тобі, струмочку. Хлопчик усміхнувся. — Чого ти усміхнувся, хлопче? — запитав дідусь. — Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові “Спасибі”? Він же не жива істота і не

Скажи людині: “Доброго дня!”. Василь Сухомлинський

Лісовою стежинкою ідуть батько і маленький син. Довкола тиша, тільки чути, як десь далеко вистукує дятел та струмочок дзюркотить у лісовій гущавині. Аж тут син побачив, що назустріч їм іде бабуся. — Тату, куди бабуся йде? — питає син. — Зустрічати або проводжати, — каже батько й усміхається. — Ось як ми зустрінемося з бабусею,

Скажи людині: “Доброго дня!”. Василь Сухомлинський Read More »

Лісовою стежинкою ідуть батько і маленький син. Довкола тиша, тільки чути, як десь далеко вистукує дятел та струмочок дзюркотить у лісовій гущавині. Аж тут син побачив, що назустріч їм іде бабуся. — Тату, куди бабуся йде? — питає син. — Зустрічати або проводжати, — каже батько й усміхається. — Ось як ми зустрінемося з бабусею,

Народився братик. Василь Сухомлинський

В Оленчиної матусі народився хлопчик. Радіє Оленка: тепер у мене є братик. Прокинулася вночі Оленка, бачить — схилилась мама над колискою та й співає колискові. Заворушилась заздрість в Оленчиній душі. Тепер, думає, мама вже не любитиме мене так, як раніше. Бо треба ж і Петрика любити. — Мамо, — каже Оленка вранці, — ой, як

Народився братик. Василь Сухомлинський Read More »

В Оленчиної матусі народився хлопчик. Радіє Оленка: тепер у мене є братик. Прокинулася вночі Оленка, бачить — схилилась мама над колискою та й співає колискові. Заворушилась заздрість в Оленчиній душі. Тепер, думає, мама вже не любитиме мене так, як раніше. Бо треба ж і Петрика любити. — Мамо, — каже Оленка вранці, — ой, як

Склянка води. Василь Сухомлинський

Юрків дідусь занедужав. Дідусеві вісімдесят п’ять років.  Він знає чимало цікавих казок та дивних бувальщин, які любить слухати Юрко.  А зараз дідусь лежить і важко дихає. Мама наказала:  – Сиди, Юрку, біля дідуся, доглядай за ним. Попросить води – подай свіжої, попросить відчинити вікно – відчини.  Юрко сидів біля постелі хворого дідуся, читав книжку. За

Склянка води. Василь Сухомлинський Read More »

Юрків дідусь занедужав. Дідусеві вісімдесят п’ять років.  Він знає чимало цікавих казок та дивних бувальщин, які любить слухати Юрко.  А зараз дідусь лежить і важко дихає. Мама наказала:  – Сиди, Юрку, біля дідуся, доглядай за ним. Попросить води – подай свіжої, попросить відчинити вікно – відчини.  Юрко сидів біля постелі хворого дідуся, читав книжку. За

Війві. Слабошпицький Михайло

Коли вона назвала своє ім’я, ми страшенно здивувалися. “Війві” — ніхто з нас ніколи такого не чув. Того дня Марина Сергіївна зайшла до класу з цим білявим дівчиськом і сказала: — Діти, у нас поповнення — матимете нову товаришку, вона вчитиметься разом з вами… Марина Сергіївна, мабуть, хотіла ще щось додати, але дівчисько глянуло на

Війві. Слабошпицький Михайло Read More »

Коли вона назвала своє ім’я, ми страшенно здивувалися. “Війві” — ніхто з нас ніколи такого не чув. Того дня Марина Сергіївна зайшла до класу з цим білявим дівчиськом і сказала: — Діти, у нас поповнення — матимете нову товаришку, вона вчитиметься разом з вами… Марина Сергіївна, мабуть, хотіла ще щось додати, але дівчисько глянуло на

Коли засинають зорі. Василь Сухомлинський

Удосвіта вийшов Петрусь із татом надвір. Тато їхав у поле на роботу й пообіцяв узяти його з собою. Небо вже посвітлішало, на сході зайнялася рожева смуга. Петрусь задивився на зорі. Вони мерехтіли на проясненому небі. Петрусеві здавалося, що хтось гасить їх одну за од-ною. Ось на небі лишилась одна-однісінька зірка. Петрусь і просить: — Татку,

Коли засинають зорі. Василь Сухомлинський Read More »

Удосвіта вийшов Петрусь із татом надвір. Тато їхав у поле на роботу й пообіцяв узяти його з собою. Небо вже посвітлішало, на сході зайнялася рожева смуга. Петрусь задивився на зорі. Вони мерехтіли на проясненому небі. Петрусеві здавалося, що хтось гасить їх одну за од-ною. Ось на небі лишилась одна-однісінька зірка. Петрусь і просить: — Татку,

Кінь і вершник. Василь Сухомлинський

У маленькому будинку жив Скульптор. Він вирізував з дерева людей, тварин, казкових птахів і навіть квіти з тонкими прозорими пелюстками. Поряд зі Скульптором жив Хлопчик. Мама цього Хлопчика випалювала з дерева вугілля, продавала його на базарі, тим і жили. Хлопчик часто приходив до майстерні Скульптора, сідав на ослін й дивився, як з дерева народжуються життя

Кінь і вершник. Василь Сухомлинський Read More »

У маленькому будинку жив Скульптор. Він вирізував з дерева людей, тварин, казкових птахів і навіть квіти з тонкими прозорими пелюстками. Поряд зі Скульптором жив Хлопчик. Мама цього Хлопчика випалювала з дерева вугілля, продавала його на базарі, тим і жили. Хлопчик часто приходив до майстерні Скульптора, сідав на ослін й дивився, як з дерева народжуються життя

Як ми до Генки ходили. Ярослав Стельмах

Пішли ми якось у гості. До Генки. Він нам двері вичиняє з відром у руці. І в коридорі підлога мокра. – Ой, – ми кажемо, – в тебе так чисто! А де ваш килимок, щоб ноги витирати? А він: – Знаєте, хлопці, я оце щойно в квартирі прибрав, бачите, навіть підлогу помив. У мене зараз

Як ми до Генки ходили. Ярослав Стельмах Read More »

Пішли ми якось у гості. До Генки. Він нам двері вичиняє з відром у руці. І в коридорі підлога мокра. – Ой, – ми кажемо, – в тебе так чисто! А де ваш килимок, щоб ноги витирати? А він: – Знаєте, хлопці, я оце щойно в квартирі прибрав, бачите, навіть підлогу помив. У мене зараз

Про козу. Оповідання Ярослава Стельмаха

У бабусі на селі, обіч дороги, що вела до річки, на просторій, порослій бур’яном місцині завжди паслася велика брудно-біла коза. Цілими днями вона завзято скубла траву, і якби той лужок був меншим, то давно б уже виїла на ньому всю зелень. Та, на щастя (певна річ, козине щастя), він був досить великий, і їжі їй

Про козу. Оповідання Ярослава Стельмаха Read More »

У бабусі на селі, обіч дороги, що вела до річки, на просторій, порослій бур’яном місцині завжди паслася велика брудно-біла коза. Цілими днями вона завзято скубла траву, і якби той лужок був меншим, то давно б уже виїла на ньому всю зелень. Та, на щастя (певна річ, козине щастя), він був досить великий, і їжі їй

Кінь утік. Василь Сухомлинський

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв’язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв’язувати задачу, як раптом на парту впала записка. «Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої

Кінь утік. Василь Сухомлинський Read More »

Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв’язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв’язувати задачу, як раптом на парту впала записка. «Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої

Скляний чоловічок. Василь Сухомлинський

У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його приятель хлопчик. Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові: — Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.

Скляний чоловічок. Василь Сухомлинський Read More »

У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його приятель хлопчик. Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові: — Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.

Як Федько відчув у собі людину. Василь Сухомлинський

Пішов раз малий Федько з матір’ю на поле картоплю копати. — Вісім років тобі, — каже мати, — працювати час по-справжньому. Викопує мати кущ, а Федько вибирає з ямки картоплю й у відро кидає. Не хочеться Федькові працювати. Визбирує картоплю, що зверху, а в землі не хоче копирсатися. Залишив картоплю в одному кущі, у другому. Мати

Як Федько відчув у собі людину. Василь Сухомлинський Read More »

Пішов раз малий Федько з матір’ю на поле картоплю копати. — Вісім років тобі, — каже мати, — працювати час по-справжньому. Викопує мати кущ, а Федько вибирає з ямки картоплю й у відро кидає. Не хочеться Федькові працювати. Визбирує картоплю, що зверху, а в землі не хоче копирсатися. Залишив картоплю в одному кущі, у другому. Мати

Як хлопці мед поїли. Василь Сухомлинський

Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе. Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають. Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала. Подякував дідусь і каже: —    Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками. Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусьпоставив

Як хлопці мед поїли. Василь Сухомлинський Read More »

Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе. Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають. Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала. Подякував дідусь і каже: —    Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками. Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусьпоставив

Який слід повинна лишити людина на землі. Василь Сухомлинський

Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра в ньому оселяться люди», — думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів. —    Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер. Хлопчик

Який слід повинна лишити людина на землі. Василь Сухомлинський Read More »

Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра в ньому оселяться люди», — думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів. —    Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер. Хлопчик

Лялька. Дяченко Софія (оповідання для дітей)

Дуже повчальне оповідання для читання дітям. Оповідання українською мовою. Обговорювати тут є що: стосунки між дітьми, поведінку дівчаток, поведінку вчителя… Читайте, аналізуйте, робіть висновки.  Оповідання Дяченко Софії  – 15 років, Черкаська область (2018р). Лялька. Дяченко Софія Субота… Вероніка збирала речі для дитячого будинку. Її діти вже повиростали, то не викидати ж їх на смітник? Благодійністю

Лялька. Дяченко Софія (оповідання для дітей) Read More »

Дуже повчальне оповідання для читання дітям. Оповідання українською мовою. Обговорювати тут є що: стосунки між дітьми, поведінку дівчаток, поведінку вчителя… Читайте, аналізуйте, робіть висновки.  Оповідання Дяченко Софії  – 15 років, Черкаська область (2018р). Лялька. Дяченко Софія Субота… Вероніка збирала речі для дитячого будинку. Її діти вже повиростали, то не викидати ж їх на смітник? Благодійністю

Дзвінок до святого Миколая. Олена Цегельська

– Алло! Алло! Святий отче Миколаю, тут я, дуже нечемний Данко. Я кличу тебе зі свого маленького телефону, що мені татко подарував. Я прошу, прийди до мене і принеси мені малий літак. Такий зовсім малий, малюсенький – такий, щоб міг трошки, трошечки літати по кімнаті, якщо я його накручу. – Святий Миколаю, я був дуже нечемний: я скинув горщик

Дзвінок до святого Миколая. Олена Цегельська Read More »

– Алло! Алло! Святий отче Миколаю, тут я, дуже нечемний Данко. Я кличу тебе зі свого маленького телефону, що мені татко подарував. Я прошу, прийди до мене і принеси мені малий літак. Такий зовсім малий, малюсенький – такий, щоб міг трошки, трошечки літати по кімнаті, якщо я його накручу. – Святий Миколаю, я був дуже нечемний: я скинув горщик

Дарунок Миколая. Юрій Станинець. Оповідання

– Петрику, чого ж ти такий сумненький? – питалась мати-вдова свого семирічного синка-школярика, гладячи йому голівоньку. – Та тому, мамочко, що в мене ні доброго плащика, блюзка латана, і черевики діряві, і з штанів коліна вилазять… Мати не відповіла на слова синка, хоч як хотів він почути, що йому скаже на те мама, але вона тільки тяжко віддихнула. … ні

Дарунок Миколая. Юрій Станинець. Оповідання Read More »

– Петрику, чого ж ти такий сумненький? – питалась мати-вдова свого семирічного синка-школярика, гладячи йому голівоньку. – Та тому, мамочко, що в мене ні доброго плащика, блюзка латана, і черевики діряві, і з штанів коліна вилазять… Мати не відповіла на слова синка, хоч як хотів він почути, що йому скаже на те мама, але вона тільки тяжко віддихнула. … ні

Прокрутити вгору