Найласкавіші руки. Василь Сухомлинський
Маленька дівчинка приїхала з мамою до великого міста. Пішли вони на базар. Мама тримала доньку за руку. Дівчинка побачила стільки цікавого, що від радощів заплескала в долоні і… — загубилася в натовпі. Загубилася й заплакала.
— Мамо! Де моя мама?
Люди обступили дівчинку, питають:
— Як тебе звати, дівчинко?
— Олею.
— А як маму кличуть? Скажи, ми її зараз же знайдемо.
— Маму кличуть… мамою… мамусею…
Люди всміхалися, заспокоювали дівчинку й знову питали:
— Скажи, які у твоєї мами очі — карі, голубі?
— Очі у неї… найдобріші…
— А коси? Яке волосся у мами — чорне, русяве?
— Волосся… найкрасивіше…
Знову всміхнулися люди. Питають:
— Руки у неї… найласкавіші…
Пішли люди й оголосили по радіо:
«Загубилася дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіше волосся, найласкавіші в світі руки».
І мама одразу знайшлася.