Що одна писанка наробила (Петро Волиняк) + аудіоказка


Що одна писанка наробила. Петро Волиняк. Великодня казочка

У хаті ще було напівтемно, як мама вже розбудила Наталю.
—    Уставай, Наталю, — каже мама, — бо вже час до церкви йти паски святити. Хіба ти забула, шо Великдень сьогодні?

Наталя зараз же і встала. Швиденько почала вмиватися. А вмивалася не так, як завжди: помилася водою та милом, а потім ще й писанку взяла, умочила її у воду, а тоді личко нею потерла. Вона вже давно знала, що перший раз на Великдень треба писанкою чи крашанкою вмиватися. Хто писанкою на Великдень умивається, той завжди буде рожевенький і здоровий!

Ще й сонечко не сходило, як Наталя з мамою й татом пішли до церкви. По дорозі вони зустріли маленького хлопчика, що йшов до церкви із своєю мамою.
—    А покажи, мені, Наталю, свої писанки? — просив хлопчик.

Наталя сіла на травичці і розгорнула хустинку з писанками та крашанками. А вони були такі гарні, що весь світ звеселили: всі і все хотіло на них подивитися. Першими прилетіли дві пташечки. Сіли вони на вербову гілочку і защебетали:

—    Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес! Ах, які хороші писанки в Наталі!

А з-за горбика сірий вухастий Зайчик виглянув.

Як відомо, усі зайчики великі боягузи: зайчик боявся Наталі, боявся хлопчика, боявся пташечок навіть… То він тільки голову вухату показав із-за горбка. Дуже боявся, щоб його довгих вух ніхто не побачив. Він їх хотів до землі притулити. Прихилив одне вушко, а друге не слухалося і стирчало над зайчиковою головою. Ніби підслухувало, про що Наталя з хлопчиком розмовляли.

Захотіло й Ясне Сонечко на ті писанки подивитися. Викотилось воно на небо та й собі позирає.

А люди йдуть, та й ідуть до церкви! А коли в церкві в усі дзвони задзвонили, то Наталя із хлопчиком згадали, що й їм же треба до церкви поспішати, писанки святити.
Дуже вони квапились та одну писанку й забули взяти. Як побачили всі звірі і птахи, що писанка залишилась, то вони всі гуртом до неї! Першою прискочила Білочка Хвостата. Другим підбіг Зайчик Вухатий, а тоді й пташечка прилетіла. І всі раділи та тішились писаночкою. Навіть квіточки посміхалися весело, на писаночку дивлячись. А Сонечко і собі із-за біленької хмарки визирало і всім тепло посилало та радісно посміхалося.

І все говорило:

—    Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!

А дзвони з церкви відповідали:

—    Воістину воскрес! Воістину воскрес! Воістину Воскрес!

Так гарна дівчинка Наталочка своєю писанкою весь світ звеселила.

 

За матеріалами: «Соняшник», ілюстрований місячник для дітей. Редактор — Петро Волиняк. Художники: М. Худяк, Любов Григор’єва. Toronto, Ont., Canada, квітень, 1958 р.

Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: