Вересень, вересень,
Тихо на вересі
Осені перші сліди.
Верби похилені
Темними крилами
Горнуться аж до води.
Клич над долиною —
У журавлиному
Голосі смуток і щем.
А над калиною,
Над Україною,
Сонце всміхається ще.
Як павутиночка,
Рветься стежиночка,
Що через поле вела.
Ну, а за літечко —
Красне, мов квіточка, —
Буде хай Богу хвала.