Юрків дідусь занедужав. Дідусеві вісімдесят п’ять років.
Він знає чимало цікавих казок та дивних бувальщин, які любить слухати Юрко.
А зараз дідусь лежить і важко дихає. Мама наказала:
– Сиди, Юрку, біля дідуся, доглядай за ним. Попросить води – подай свіжої, попросить відчинити вікно – відчини.
Юрко сидів біля постелі хворого дідуся, читав книжку. За півдня дідусь разів зо три попросив води.
Набридло хлопцеві сидіти. Поклав книжку на стіл, тихо вийшов з хати й побіг до хлопців грати у футбол.
Кілька годин гуляв Юрко на стадіоні, вже й сонце до заходу схилилось.
Та неспокійно було в нього на душі. Щось немов гнітило його. Покинув Юрко гру, побіг додому.
Ледь відчинив двері, підійшов до ліжка – й упав на коліна. Дідусь лежав мертвий. А в склянці не було й краплини води.
Потім усе життя Юрка мучили докори сумління. Він думав: дідусь, мабуть, помер тому, що не було води. Йому хотілося пити, а в склянці – ні краплини. А він у м’яч грав із хлопцями.
– Роби не те, що хочеться, а те, що треба, – навчав Юрко свого сина.
Поділіться з друзями:
