Пухка, рум’яна Паляниця
Колись у кошику на ферму забрела
(Ясніш сказать — Петрова молодиця
її поснідати взяла).
От поки поралися люди,
Хлібина, щоб розширить кругозір,
Грайливо випнула пшеничні груди
Та й стала оглядати двір.
І раптом — жах який!
Якраз перед собою
Побачила велику купу… гною.
— Тьху! — скрикнула, —
А що це за проява?
Чому отут розлігся у дворі?!
Либонь, тебе не для забави
Вивозять від зорі і до зорі.
Обридло всім тебе тут обминати,
Морочитись з тобою день при дні…
Ох, як ще гною в нас багато —
Аж соромно мені!..
Тут Кошик обізвавсь:
— Чого ти усіх ганиш?
Від того розумнішою не станеш!
Забудь свої чванливі болі,
Вгамуй свої дурні жалі —
Бо як гнойку не буде в полі,
То й паляниць не буде на столі.
Не Паляниця в байці хай шукає зміст,
А ті, хто паляниці їсть.