Дочитайте до кінця! Вірш Богдана Чалого про винахідливого хлопчика Максимка, який дуже любить природу.
Підростає син Максим,
Повний сонця, ласки.
Мчить дитинство поряд з ним
На вітрилах казки
Він гасає по степах,
По лісах, долинах.
Чуб кострищами пропах,
Попіл на колінах.
Він до школи навпрошки
Чимчикує вранці.
Стиглі яблука й книжки
Торохтять у ранці.
Скоро хлопцю вісім літ!
До такої дати
Іменинникові слід
Подарунка дати.
— Що б, Максиме, ти хотів?
Є ж якась потреба?
— Дай конвертів. Сто листів
Написати треба!
— Зустрічав я диваків…
Хто ж ті адресати?
— Дітям всіх материків
Хочу написати.
Сто конвертів,— каже син,
Понесуть листи ці.
Сто листів у сто країн
Полетять, мов птиці!
У Сахару і в Малі,
На Цейлон і в Пловдив,
Де живуть братки малі,
Діти всіх народів.
І охоче сто хлоп’ят
Запакують в ящик,
І пришлють нам сто хлоп’ят
Саджанців найкращих.
Манго й бук,
непальський граб,
І бамбук зелений,
І могутній баобаб,
І канадські клени.
Посаджу я сто дерев,
Щоб весною й літом
Заспівали сто дерев
Листям розмаїтим.
З баобабом у рядку,
Мов під парасольку,
Українську, гомінку
Посаджу топольку.
Поділіться з друзями:
