Ви, що слова у юрбу метаєте,
Ніби старі п’ятаки,
Чому ви лише повторяєте?
Де ваші власні думки?
Чи ви їх нікчемність ховаєте,
Чи взагалі їх не маєте,
Чи повсихали у вас язики?
Якщо повсихали, можна пробачити,
Можна простити, але ж…
У вас язики — можна коси мантачити
Або замітати манеж!
Чому ви чужими сльозами плачете,
На мислях позичених чому скачете, —
Хотілось би знати все ж!