Скільки є в нас, любі друзі,
Для звертання ніжних слів –
І до тата, й до матусі,
До бабусь і дідусів!
І татусю, й мамцю, й нене,
І дідусю, й бабцю теж,
Миле, ніжне, сокровенне –
Як ще краще назовеш?
А Федько звертання творить
Так, що душу виверта:
Замість “мамо” – “ма” говорить,
Замість “тату” каже “та”!
В школі Беллу – ” Бе” гукає,
А Меланю кличе “Ме”!
Леле! Школу оглашає
Белькотіння лиш саме.
Учня він імення знає,
Та не встигне підійти,
Як за гудзика хапає
І вигукує – Ей ти!
Дома: – Ба-а! – кричить бабусі.
(Ліньки повністю назвать).
Як ви думаєте, друзі,
Що йому на це сказать?
Мабуть, треба щось кумекать,
Бо інакше мимохіть
Будем тільки бекать-мекать
Там, де треба говорить!