Рано-вранці ми вийшли на полювання. Мій новий знайомий, колгоспний механік, добре знав ці місця і зразу повів мене у зарості чагарника на лісових куликів — вальдшнепів.
Полювання почалось вдало. Ми підстрелили двох куликів. Ідемо й радіємо: і багато ж дичини принесемо сьогодні додому!
Але радість наша була передчасна. Скільки ми потім не ходили, не підняли жодного птаха.
Опівдні невисоке сонце пригріло сильніше. Втомилися. На узліссі вирішили відпочити. Як же хороше після довгого ходіння прилягти на м’яку постіль з пожовклого листя! Від землі йде духмяний аромат зів’ялих трав. Кущики осики мерехтять оранжевими прапорцями. Вогняним стовпом стоїть самотня груша-дичка. Блакить неба ледь-ледь затягнута серпанком. Тиша і спокій навкруги. Ми лежимо мовчки, дивимось у небо.
Високо в піднебессі ширяє шуліка.
Я стежу за його красивими рухами. Та ось хижак стрілою летить униз.
— Мабуть, щось угледів,— зауважує супутник.
Нам цікаво, за чим це птах поспішає. Забувши про втому, хутко звелись на ноги. Шуліка вже зовсім низько над землею. Раптом, витягнувши лапи, каменем падає в траву. Але одразу ж злітає, робить крильми кілька швидких змахів і знову кидається на свою жертву. І знову невдача. А втретє — він уже важко набирає висоту.
— Полетів на сухий осокір — у свою їдальню,— промовив механік тихо.— Я його там часто бачу.
Ми проводжаємо поглядом пернатого ловця.
Але що це з шулікою?
Птах безпорадно затріпотів на одному місці і, якось неприродно розпростерши крила, почав спускатися до землі.
— Ану, лишень побіжимо до нього! — гукає мій товариш.
Я поспішив за ним. Метрів за п’ятдесят від нас шуліка упав у траву. Вдарив кілька разів крильми й затих. На грудях кров. А поряд, вирвавшись із страшних пазурів, відповзає поранена руда ласка.
Ми все зрозуміли. Шуліка невдало схопив свою здобич, і ласка в повітрі прогризла йому груди.
Поділіться з друзями:
