Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.
Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.
Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала.
Подякував дідусь і каже:
— Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.
Побігли хлопці у садок, наїлися яблук.
Дідусьпоставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.
Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:
— Хай і мама покуштує.
Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілосяїсти.
Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть.
Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.
Ще раз сіли… Баночка стала порожня.
Підійшлидо хати, сіли під явором та й думають: «Що ж мама скаже?»
Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:
— Чого це ви плачете? — стривожилася мати.
Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають:
— Мамо, чого ви радієте?
— Того, що ви плачете…
Малюнок Л. В. Белякової та К. В. Самойлова. Xарків, видавництво “Белкар-книга”, 2016 р., 64 с.
Поділіться з друзями:
