Популярна серед молодших читачів казка відомих у цілому світі казкарів – Братів Грімм “Вовк і семеро коземят”. Казка для дошкільнят і молодших школярів. Казка українською мовою.
Вовк і семеро козенят. Брати Грімм
Жила-була стара коза. Було в неї семеро козенят, і вона їх так любила, як може любити своїх дітей тільки мати. Раз зібралася вона йти в ліс, харчу принести; от скликала вона всіх своїх діток і каже:
– Дорогі дітки, хочу я в ліс піти, а ви, глядіть, вовка бережіться. Якщо прийде він сюди, то всіх вас поїсть, разом зі шкірою і шерстю. Цей душогуб часто прикидається, але ви його відразу впізнаєте по грубому захриплому голосу і по чорних лапах.
Відповіли козенятка:
– Люба матінко, вже ми побережемося, ви йдіть собі, не турбуйтеся.
Замекала коза і преспокійно вирушила в путь-дорогу.Минуло небагато часу, раптом хтось стукає в двері і кричить:
– Відімкніть, мої дорогі дітки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!
Але козеняточка по грубому голосу почули, що це вовк, і закричали:
– Ми не відімкнемо, ти не наша матінка; у неї голос тонкий і ласкавий, а твій голос грубий: ти – вовк!
Пішов тоді вовк до купця і купив собі велику грудку крейди, з’їв її, і став у нього голос тонкий. Повернувся назад, постукався у двері й говорить:
– Відімкніть, дорогі дітки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла.
Поклав вовк свою чорну лапу на віконечко, побачили її козенятка і закричали:
– Не відімкнемо, у нашої матінки немає чорних лап, як у тебе: ти – вовк!
Побіг тоді вовк до пекаря і каже:
– Я забив собі ногу, помаж її тістом.
Коли пекар помазав йому лапу тістом, вовк побіг до мірошника і говорить:
– Присип мені лапу білою мукою. Мірошник подумав: «Вовк, видно, хоче когось обдурити», і завагався. А вовк говорить:
– Коли не зробиш, я тебе з’їм.
Злякався мірошник і побілив йому лапу. Он які бувають люди на світі!
Підійшов лиходій утретє до дверей, постукався і каже:
– Відімкніть мені, діти, ваша люба матіночка прийшла, вам з лісу гостинців принесла!
Закричали козеняточка:
– А ти покажи нам спочатку свою лапу, щоб ми знали, що ти наша матінка.
Поклав вовк свою лапу на віконечко, побачили вони, що вона біла, і подумали, що він правду каже, та й відімкнули йому двері. А той, хто увійшов, був саме вовк.
Злякалися вони й вирішили заховатися. Стрибнуло одне козенятко під стіл, друге – на ліжко, третє – на пічку, четверте – в кухню, п’яте – в шафу, шосте – під умивальник, а сьоме – у футляр від стінного годинника. Але всіх їх знайшов вовк, не став довго розбиратися: він роззявив пащу і проковтнув їх одне за одним; лише наймолодшого, що заховалося у футлярі від годинника, він не знайшов.
Наївшись досхочу, вовк пішов, простягся на зеленому лужку під деревом і заснув.
Приходить незабаром стара коза з лісу додому. Ох, що ж вона там побачила!.. Двері навстіж розчинені. Стіл, стільці, лавки перекинуті, умивальник розбитий на шматки, подушки й ковдри з ліжка скинуті. Почала вона шукати своїх діток, але знайти їх ніде не могла. Стала вона їх кликати на ім’я, але ніхто не відгукувався. Нарешті підійшла вона до наймолодшого, і пролунав у відповідь тоненький голосок:
– Люба матінко, я в годиннику сховався!
Вийняла вона його звідти, і він розповів, що приходив вовк і всіх поїв. Можете собі уявити, як оплакувала коза своїх бідних діточок!
Нарешті вийшла вона у великому горі з дому, а наймолодше козенятко побігло за нею слідом. Прийшла вона на лужок, бачить – лежить біля дерева вовк і хропе так, що аж гілки тремтять. Оглянула вона його з усіх боків і побачила, що в роздутому череві у нього щось ворушиться і борсається.
«Ах, боже ти мій, – подумала вона, – невже мої бідні діточки, яких поїв він на вечерю, ще живі-живісінькі?» І звеліла вона козеняткові бігти швидше додому і принести ножиці, голку й нитки. От розпорола вона чудовиськові черево, але тільки зробила надріз, а тут і висунуло козенятко свою голову. Стала пороти черево далі, – тут і повискакували одне за одним усі шестеро, живі-живісінькі, і нічого з ними поганого не сталося, тому що чудовисько від жадібності ковтало їх цілими. Ото вже радість була! Почали вони ласкатися та голубитися до любої своєї матінки, скакати й стрибати, ніби кравець на весіллі. Але стара коза сказала:
– Ідіть швидше та знайдіть каменів-голишів, ми наб’ємо ними черево проклятому звірові, поки він ще сонний.
Натягали тут семеро козенят багато-багато каменів і засунули їх вовкові в черево стільки, скільки влізло. Зашила стара коза йому нашвидку черево, а той нічого не помітив, навіть і разу не ворухнувся.
Виспався, нарешті, вовк, став на ноги і відчув од каменів у череві таку спрагу, що вирішив піти до колодязя води напитися. Тільки він вирушив, а камені в череві один об один стукають та постукують.
І крикнув вовк:
Що гримить та гурчить,
В моїм череві бурчить?
Думав – шість козенят,
А то камні гримотять.
Підійшов до колодязя і нахилився до води, хотів він напитися, і потягли його важкі камені вниз, так він там і потонув. Побачили це семеро козенят, прибігли до матері і давай кричати:
– Вовк загинув! Вовк загинув! – і почали на радощах танцювати разом зі своєю матінкою навколо колодязя.
Поділіться з друзями:
