Ворони і сови. Іван Франко. Частина 8
Перший міністер, подумавши хвилю, промовив:
— Я, милостивий царю, міркую, що треба нам скористати з того союзника, що так несподівано приходить до вас. Приймімо його гостинно і будьмо йому вдячні за те, що остеріг нас перед грізною небезпекою.
— То добра рада, — мовив цар. — Ну, а ти, другий міністре, що скажеш?
— Я також не маю нічого против того, — відповів другий міністер, — а тілько думаю, що нам треба ще покористуватися радами сього Каркайла на те, як далі провадити війну з воронами. Для того я думаю, що, скоро тілько він дійде до сили, нехай веде нас на те місце, де схоронилися ворони. Полетимо під його проводом, повбиваємо всіх наших ворогів, а тоді будемо безпечні.
— Розумно радиш, — мовив цар Пулоокий.— Ну, а ти, третій міністре, що скажеш?
— Я також не маю нічого против того, щоб гостинно приняти отсього нашого полоняника. Тілько я не був би за тим, щоб ми летіли шукати наших противників бог зна куди, за дев’яту гору. Коли Каркайло є такий щирий наш прихильник, то нехай же він удень пильнує нашого замку від несподіваного нападу, а вночі ми й так нікого не боїмося.
— Дуже розумно говориш, — сказав цар. — Ну, а четвертий міністер що скаже?
Четвертий міністер називався Пугукало. То був понурий Сич, хорий на селезінку, і привик усе бачити в найчорніших красках. Він досі слухав промов своїх товаришів з дуже невдоволеним видом і аж вертівся на своїм місці. Тож тепер, коли цар велів йому сказати свою думку, він мусив відхлипнути добру хвилю, щоб втихомирити свою злість і говорити спокійно, як належиться перед царем.
— Не розумію, великоможний царю, — мовив він, — відки се взяли мої шановні попередники, що отсей Каркайло є такий великий наш приятель. Що він сам видає себе за нашого приятеля, се для нас дуже непевне свідоцтво. Все те, що він набалакав нам про воронячі замисли, по моїй думці, чиста брехня. А бодай ми не маємо на те ніякого свідоцтва, крім одного його. Правда, ворони покинули свою домівку і полетіли геть. Але чи конче з тої причини, яку подає Каркайло? Сумніваюся. Правда, ми знайшли його побитого і покровавленого, але чи конче задля тої ради, яку він нібито мав дати свойому цареві? Сумніваюся! А що коли він є тілько воронячий шпіон? Бо скажіть, будьте ласкаві, з якої речі він має бути таким гарячим нашим приятелем, за якого видає себе? Я сього не можу зрозуміти.
Похнюпив голову цар Пулоокий, позвішували дзьоби й інші міністри, почувши ті слова. Та й справді, з якої речі прийшов Каркайло бути таким завзятим сов’ячим приятелем? Тут щось непевне.
Але Каркайло чув сю промову і був приготований до відповіді. Він затріпотав крильми і попросив голосу.
— Ну, Каркайло, — мовив цар Пулоокий. — Чуєш, що каже мій міністер Пугукало. Здається, хочеш щось відповісти на його слова.
— Так, вельможний царю.
— Ну, добре, говори!
Поділіться з друзями:
