Сніги. Олександр Олесь
Коли із хати вийшли ми,
Ще тільки розсвітало…
Під білим килимом зими
Усе навколо спало.
В пухнаті сукні і свитки
Ялини повдягались,
Кущі насунули шапки
І вовною пишались.
Укрилось ряднами село;
Безмежний степ біліє;
Стежки й дороги занесло,
І цяточка не мріє.
Безмежна тиша навкруги
Ні голосу, ні шуму…
На все навіяли сніги
Якусь глибоку думу.
Снігурі. Олександр Олесь
Звідкіль гості налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.
Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі…
Де взялась весела зграя,
Жарогруді снігурі.
Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки…
На городах мак рожевий
Так заквітчує грядки.
Нагло враз табун крилатий
Небезпечне щось зачув,
Вгору знявсь, і дуб гіллятий
В кущ троянди обернувсь.
Ще хвилина — і, як в казці,
Враз осипались квітки,
І за вітром над снігами
Полетіли снігурі.
Капустонька. Олександр Олесь
Покинута, занедбана, на лугу
Зеленіє капустонька у снігу,
А до неї стежечку не одну
Протоптали ніженьки по лану.
Догадайтесь, дітоньки, ви самі,
Хто ці робить стежечки узимі.
Я вам в цьому віршику не скажу,
Бо сам ще раз подивитись побіжу.
Поділіться з друзями:
