Збірник віршів про зернові культури: вірші про пшеницю, ячмінь, гречку…
Вусаті ячмені. Анатолій Камінчук
Дядечку ячменю,
Дайте зерна жменю,
Засіємо нивку,
Зеленогривку.
Щоб у теплі, гожі дні
Уродили ячмені.
Щоб виросли вуса,
Як в мого дідуся!
Гречка. Анатолій Камінчук
Відцвіла гречка,
Чорновершечка.
А тепер гречки
Повні мішечки.
Каже бабця наша:
— Буде добра каша!
Гречка. Андрій М’ястківський
Біла хмарка, біла,
Як зимою сніг,
Бігла небом, бігла,
Впала на моріг.
Стало хмарці жарко,
На траву лягла…
А воно не хмарка —
Гречка зацвіла.
Дідові вуса. Петренко Микола
В житі стежечка вузька
В зелен-царство скаче.
Тягнуться до колоска
Рученьки дитячі.
Молоденькі остюки
Гладжу й не боюся,
Так, немов ці колоски —
Дідусеві вуса.
Зерно. Вадим Крищенко
У землі сховалось,
Щоб зимою спати,
Піднялось весною
З теплої ріллі.
Влітку з нього виріс
Колосок вусатий,
Щоб пишалась осінь
Хлібом на столі.
Кажеш, моря в нас нема? Вадим Скомаровський
Підкрутив дідусь Кузьма
Вуса довгі й пишні:
– Кажеш, моря в нас нема?
Як же? А Пшеничне?
Ну, а Житнє як назвеш?
А Ячмінне море?
І Гречане море теж
Біле, неозоре.
Вийдеш, станеш на горбі
Літньою порою –
І вчувається тобі
Тихий шум прибою.
Овес. Надія Приходько
Із обох боків овес
В полі, біля стежки,
Заквітчався увесь,
Вбрався у сережки.
Вийде вітер погулять
І хмарки заверне,
А сережки дзвенять,
Достигає зерно.
Ніч тумани жене
І поля умиє.
Встане сонце ясне,
І овес дозріє.
Тепле літо у вівсі
Заховало силу,
Щоби дітки усі
Суп вівсяний їли.
Пшениченька. Андрій Малишко
Над полями промені,
Зірка чиста.
На полях пшениченька
Колосиста.
Гей, гей, вся умита,
Теплим сонцем оповита
На полях пшениченька
Колосиста.
А за нею простори
І з дубами,
Білі хмари плавають
З голубами.
Гей, гей на просторі
За колоссям, наче в морі,
Білі хмари плавають
З голубами.
Пшениченька. Вадим Скомаровський
– Чий то, чий то колос?
Дивувались люди.
То звелась пшениченька
Над шляхом польовим.
Татові – по пояс,
Братові – по груди,
А мені – ой лишенько! –
Вище голови.
Чому вусатий колосок? Надія Кир’ян
В колоска пита Катруся:
— Чом у тебе довгі вуса?
— Дуже давній я і сивий,
Бачив сонце, бачив зливи,
З сонця, вітру і роси
В мене вуса відросли,
Бо багато сотень літ
Я годую хлібом світ.
Ячмінь. Андрій Малишко
Тато кажуть, у артілі
Вже посіяли ячмінь,
Колоски, як вуса білі,
Кинуть влітку темну тінь.
Вітер зірветься гультяйко: —
Поле й ліс — моє усе! —
Колосків злотисту зграйку
В синє небо понесе.
Понавішує, постеле
Вище лісу, вище хмар,
І небес висока стеля
Аж засвітиться як жар.
Місяць стане у дозорі,
Явір кине довгу тінь,
Люди скажуть: — Гарні зорі!
А воно ж, мабуть, не зорі,
А з артілі наш ячмінь.
Поділіться з друзями:
