А чий то хлопчина, обідраний, голий
А чий то хлопчина, обідраний, голий,
Зморений голодом впав?
Помер, – кажуть люди, – бідний,
Він їсти прохав.
Кого везуть на цвинтар тепер,
Що ніхто і не плаче?
Чийого батька син помер?
Чиє то тіло козаче?
А ось і цвинтар новий.
Могил тут стільки прибавилось…
Кажуть, Ковбиця вся
Весною сюди відправилась.
Подвір’я чиї то у півсела
Бур’яном давно заростають?
А хати ще нові стоять пусті,
Ще жодних шибок не мають.
Що за люди тут такі вродились?
Куди пішли і де поділись?
Лиш смерть по вечорах одна
Хазяйнує тепер сама…
З сичами гомонить вона
І знай одно: гука, співа…
Кого ж то так тяжко
Доля кара?
Руїни, злидні, голодная смерть
Мов мора…
Чиє то все, чиє?
Твоє, народе вкраїнський,
Чуєш?! Твоє…
Мамуню! Вставай
Мамуню! Вставай,
Бо в село приїхали з ЧеКа,
Вони заберуть все зерно
У нас із застка…
Люба! Пора вставати.
Бригада іде до хати.
Вже у сусіда все забрали під мітлу,
Кажуть, знущались,
Лаялись і бились
І до Сибіру заслати грозились.
Люба! Пора вставати.
Бригада підходить до хати.
Ось вони біля нашої хати,
Будемо, мамо, їх щиро прохати,
Та, мабуть, марно і слово казати.
Їм наказ: усе забрати.
Люба! Пора вставати.
Бригада заходить до хати.
Рідненька, вони будуть зараз забирати,
Промов до них хоч словечко.
Бо всім нам навесні з голоду вмирати.
Хай залишать зернят хоч малечі.
Люба! Пора вставати.
Бригада вже у хаті.
Тихо лежить і холодна, й німа.
Бідне дитя! Вже матусі нема.
Спить вона вже у труні, почива,
А доня зосталась на світі сама.
І день, і ніч маленька одна
Жде, що прокинеться мама від сна.
За матеріалами сайту: https://szru.gov.ua/history/stories/za-virshi-pro-holodomor–10-rokiv-uvyaznennya
Поділіться з друзями:
