Степанові Будному в день 60-ліття
Життя ввібрало в себе піт і сіль,
І сад зітхає в китицях калини.
Летять шалено втомлені хвилини,
І палить душу материнський біль.
Вступися, смуто, є тебе вже вщерть,
Пригорну хвилі і Дніпра, і Стрипи.
У Струсові сіяють злотом липи,
Та стежку долі обтинає смерть.
До сонця рвуться ковані пісні,
Шугають круки, круки хочуть крові.
Один промінчик — чистота любові
Жевріє ще у мряці вдалині.
Хмаринки, наче крила хоругов.
І рідне небо зайдами роздерте.
Ні, люди, я не маю права вмерти,
Допоки хтось ще вірує в любов.