Як Христова віра поширилася вже на всі краї та народи, що населяють Європу, тоді Господь наш, Ісус Христос,сказав:
– Піду я та подивлюся, як-то мої вірнії святкують пам’ятку Воскресіння. А перш за все хочу знати, як святкують його ті, що я їх найбільше любив,- людські діти.
Перевтілився Ісус у дитину, ту саму, що був нею колись, і пішов.
Відвідав найперше західні краї, бо там скоріше святкують Великий Божий День.
Замішався поміж дітей, забавлявся з ними й бачив, що вони в це свято роблять та говорять.
Від них перейшов Ісус на північ. Та тут було ще холодно: ні зелені, ні квіток…
Стелилися густі мряки, цяпав дрібний дощик, а то й пролітав білий сніжок.
Маленький Ісусик сховав свої Божі рученята в свитину й, не барячися довго, злинув на південь, в Україну.
Аж тут усміхнувся радісно.
Всюди було гарно, тепло, привітно. Земля прибралася пишно в зелень та квіти.
Пташенята щебетали Богові хвалу, а в усіх церквах дзвонили дзвони…
Саме відправилося в церквах Воскресне Богослужіння. Дзвони гули радісно, а діти виводили на майдані гаївки.
Хлопці раз у раз бігли до дзвіниці й били дзвони, а дівчатка виспівували: «Ой,так,так сіють мак!»
Ісусикові дужо сподобалися українські діти. Він пішов між них і бавився разом з ними.
Коли ж скінчилася гаївка, діти обступили його радісно.
– Дивіться,чужа дитина! – сказала Марійка
– Як ти називаєшся?- спитав Петрусь.
– Я так називаюся, як мене кличете кожної днини. Кожної ж днини молитеся: «Ісусе, Сину Божий,помилуй нас!»
– А чий ти?
– Божий.
Діти не розуміли, що це значить, та й загомоніли:
– Це якась сирітка!
– Зажди, я тобі щось дам! – сказав прихильно один з хлопчиків. Він побіг додому і приніс кусень білої паски й два варені яйця.
– Бачиш,- сказав,- у нас на Великдень не годиться варити, бо це дуже велике свято! Тому кожна мама пече й варить наперед, щоб було можна на свято їсти. На,- сказав щиро,- ці яєчка, бо може, ти голодний.
Ісусик узяв яєчка, сердечно подякував хлопчикові й пішов… А там, у небі,сказав:
– Таки найкраще святкують моє Воскресінні в Україні.