Україно, в паростках надій,
Iз широкою, як степ, душею,
В думі сивій, волі молодій
переймаюсь долею твоєю.
Світло з кобзарем сліпим несла,
Слово із кайданів визволяла
Всім народом у пісні пішла –
Де твоїх коней не розпрягали?!
Бігли орди, дуже хвиль на плес,
Стогне Січ у пам’яті руїнах.
України ж ми не прагнем десь
На Вкраїні хочем України!
Кличе розбрат на війну з добром
I Дніпром тебе длить умiє.
Не роз’єднуйсь, а єднайсь Дніпром –
Волга ж не роз’єднус Росії!
Київ не віддам на переділ,
Із пісень не виплесну Дунаю,
Бо я душу не ділю навпіл,
Небеса чужі не прихиляю.
Земле рідна, чорний біль гаси,
Щедра будь на колос і колосів.
Усміхайсь веселкою з грози,
Прокидайся не в сльозах, а в росах.
Труд найтяжчий задля тебе мій,
Шлях найкращий у струнких раїнах.
Мрій не маю без вишневих мрій,
Весь мій світ ти, ненько Україно!
Поділіться з друзями:
