Учитель. Володимир Сосюра

Учитель мій! Як ми тебе любили,
як слухали тебе в полоні юних мрій!
У пам’яті моїй тримає років сила
твій тихий карий зір і кашель твій сухий.

Ти нас повів, закохано і сміло,
в незнаний світ, чудесних повний чар.
В твоїх словах, що ми в серцях лишили,
пізнали ми любові й дружби жар.

Закони вод, вітрів, і хмар, і світла
одкрились нам у ті школярські дні.
З тобою наша молодість розквітла
і наших душ пориви огняні.

Твій добрий зір в моїй уяві лине…
Чи сніг летів, чи квітнув теплий май,
ти вчив любити подвиги людини,
красу труда й безсмертний рідний край…

Ось ти ідеш повільною ходою
і слухаєш, як день шумить життям,
а ми, малі, вітаємось з тобою,
і тепло так всміхаєшся ти нам.

Урок останній. Сонце над землею
світило нам. Ми радісні були.
І у життя тепло душі твоєї
ми крізь вітри й негоди понесли.

Василь Мефодійович, у скорботі
з нас не один заплакав і зітхнув,
коли в далекій рідній Третій Роті
на цвинтарі навіки ти заснув.

І хай з тих днів згубили лік ми рокам,
завжди — в бою, у розліті споруд —
для нас зоріє подвигом високим
твій корисний і благородний труд!

(1956)

За матеріалами: Володимир Сосюра. Вибрані твори в двох томах. Том 1. Поетичні твори. Київ. Видавництво “Наукова думка”, 2000, стор. 398 – 399.