Тернії серця. Володимир Кузьменко

Замерзла дорога грудками.

На глинищах сірі ворони.

Хатина, прибита роками,

Сховалась під явора крони.

Вже й слід підтоптався від хати,

Що в світ мені двері відкрила,

Що рідна була, ніби мати,

Голубила в снах і любила.

Стоять над дорогою клени,

Неначе нанизані роки.

Хатино моя! Рідна нене,

Твої па’ятаю уроки.

Зміняю я теплі світлиці

На стріху із битого жита,

На висхідні сонця зірниці,

На роси, веселкою вмиті.