Спека. Петро Ребро

Сонце сяє – аж пашить. На городі – анікого. Лиш гарбуз один лежить – Черевце засмагло в нього. В кукурудзи з-під коси Виглядають зуби білі. Часнику стримлять списи. Кропу вежі пожовтілі. Кволі вуха звів буряк, Ніби слухає квасолю. І до соняшника мак Заховавсь під парасолю.

Хто правий? Петро Ребро

В’ється, в’ється до ставка Річка синьоока. Тато каже, що мілка, Я кажу — глибока! Хто правий з нас — я чи він,— Сам не розумію: Татку в річці до колін, А мені — по шию!

Провчила. Петро Ребро

– Синку, йди-но вмийся, – кличе мати. А малий кричить їй у вікно: – Ну нащо сьогодні умиватись, Якщо завтра митись все одно!   Ось і вечір. Мати каже сину: – Лізь голодним, хлопче, під рядно: Ну нащо тобі вечерять нині. Якщо завтра їсти все одно!

Олівці. Петро Ребро

Був у мене один Олівець у руці. Перерізав його – Стало два олівці. Два – це краще, та я Зупинитись не міг. Тільки два олівці? Перерізав і їх. Стало більше, але Що ж хлоп’ятам я дам? Перерізав і ці Олівці пополам. Ціла купа тепер Олівців у руці. Та я сумно дивлюсь На огризочки ці. Як я … Читати далі

Лічилка. Петро Ребро

Я малюю зайчика для вас. Раз. Це у нього, бачте, голова. Два. Це у нього вуха догори. Три. Це стирчить у нього хвостик сірий. Чотири. Це очиці весело горять. П’ять. Ротик, зубки — хай морквину їсть. Шість. Шубка тепла, хутряна на нім. Сім. Ніжки довгі, щоб гасав він лісом. Вісім. Ще навколо насаджу дерев’я. Дев’ять. … Читати далі

Зелений гребінець. Петро Ребро

Ми півника малюємо. Стоїть він на горбку й, дугою шию вигнувши, Кричить «ку-ку-рі-ку!». На ніженьках у півника – Сап’янці золоті. На крилах – синє пір’ячко. Зелене – на хвості. А знаєш, чом у півника Зелений гребінець? Тому, що загубили ми Червоний олівець.

Забрехався. Петро Ребро

Хвалився Ігор-брехунець Івасику малому: – Є в мене дома олівець Сто кольорів у ньому! – А чи великий він? – Ого! Як від землі до стелі! – А в чому ж носиш ти його? У чому? У портфелі!

Ні, ти не знаєш добре України … Петро Ребро

Ні, ти не знаєш добре України , Якщо на Запоріжжі не бував, Де небо – то від хвиль Дніпрових синє, То золоте – від степових заграв; Де на весь світ поралить колосками У січах кров’ю зрошена земля, Де царство дум, де навіть кожен камінь Народу невмирущість прославля; Де сяйво з вод висотують турбіни А Хортиця … Читати далі

Суперечка. Петро Ребро

Вірші про тварин взимку

Ведмідь сварився із совою: — Ти щось наплутала, сова! Затям своєю головою — зими в природі не бува! Сова сміялась: — Волохатий, не дивно чути це мені: ти восени як ляжеш спати, то встанеш тільки навесні.

Сліпий дощик. Петро Ребро

Дощик. Грицько Бойко. Вірш про дощ

    Світило сонце, й дощ поливсь На сад, на хати, площі. Говорить мама: — Подивись, Сліпий сьогодні дощик. А я кажу: — Він не сліпий! Він, певне, бачить, мамо, Бо нас знайшов і покропив В садочку під кущами!