Найбільше він любив дітей. Певно, тому й став дитячим письменником.
Середнього зросту, буйна чуприна над високим чолом, а очі добрі й допитливі. Та ще усмішка.
Він, Грицько Пилипович Бойко, любив людей, а люди платили йому взаємністю. А діти любили дядька Гриця особливо. Усі. Ті, з котрими зустрічався вперше в школі чи в клубі, одразу заприязнювались «назавжди». А ті, що жили на одній вулиці, приручили його давно. Вони знали все – номер квартири (аж під небом) й номер телефону, дружину й бабусю, пам’ятали його вірші, веселиики, пісні, скоромовки…
А приручений і тим щасливий, відомий, і не лише в своїй, а й у всіх інших республіках, український поет залюбки ба вився з малюками, піонерам розповідав неймовірні пригоди, навіть грав з ними в їхні ігри.
Там, де з’являвся дядько Гриць, дзвеніло й реготало, аж сміх той розбризкувався навсібіч золотим зерням.
І не всі, звичайно, знали, що той веселий і життєрадісний їхній знайомець часто зачинявся в кімнаті й, зціпивши зуби, тихо стогнав від болю – давалася взнаки й через багато літ війна, в саме пекло якої трапив зі шкільної парти… І не всі знали, що не «відпочити», як те казав дядько Гриць, їхав він на південь, а лікуватися у спеціальному санаторії.
Він був дуже талановитим письменником і дуже скромною людиною. Вірші Грицька Пилиповича вражають світлою поетичністю, досконалістю форми, теплим іскрометним гумором, великою добротою і гуманізмом навіть тоді, коли він дотепно Й незлобливо кепкує над невдахою чи таким собі ледачим твоїм ровесником.
І лише проти лихих людей – буржуїнів і паліїв війни – слово Грицька Бойка наливається вогнем і металом, таврує їх ганьбою, кличе бути пильними, гартувати свою волю, вчить мужності й стійкості, непримиренності до ворога.
Я сказав: він був… він любив… бо не дійшов він до свого шістдесятиліття, яке відзначаємо ми в цьому році.
Але він, наш улюблений письменник, непосидючий дядько Гриць, завжди з нами, молодий, усміхнений, з розкуйовдженою чуприною над високим чолом, бо завжди з нами його молоді й прекрасні його твори, бо краще а того, що ввійшло до понад ста виданих ним за життя книжок, знаходитиме відгук у серцях нових і нових поколінь юних читачів.
Микола Шевченко
Хто гарно співав. Грицько Бойко
– Хто це гарно так співав?
– Ми із татом, брате!
– Ну, а хто невлад пищав?
– То, напевно, тато…
Поділіться з друзями:
